до юнака, Хімена залишається непохитною. Вона заявляє, що той, хто переможе Родріго у чесному двобої, стане її чоловіком. Санчо, закоханий у Хімену, погоджується на такі умови. В останньому, п'ятому, акті Хімена не знаходить собі місця від переживань за долю Родріго. Побачивши Санчо з оголеною шпагою в руці, вона тлумачить це як символ його перемоги і оплакує коханого. З'ясовується, однак, що насправді Родріго вибив шпагу з рук Санчо і, помилувавши суперника, наказав йому віднести переможену зброю Хімені на знак миру й кохання. І тут уже сам король виголошує свій справедливий і остаточний присуд: Хімена повністю виконала свій обов'язок честі, а тепер, за наказом короля, мусить виконати обов'язок кохання й побратися з Родріго. Так королівська нагорода зрештою знаходить героя... Античність, на яку свідомо орієнтувався автор «Сіда», теж знала трагедіографа, котрий над усе цінував правильну ієрархію цінностей. Він настільки гостро й точно виявив цю ієрархію у своїй найкращій трагедії, що сам Арістотель назвав її взірцевою. 1. Назви цього автора і його найкращий твір. 2. Подумай, чим ситуація головного героя античної трагедії, який вбивас свого батька, принципово відрізняється від ситуації Родріго, який вбиває батька своєї нареченої. Філософія Декарта й драматургія Корнеля (набагато більше, ніж теорії Шанлена) надали потужного поштовху до подальшого розвитку теорії й практики французького класицизму. Однак раціоналізм і гуманістичний максималізм цих мислителів явно потребував збалансованості як з «бароковим» виміром реальності, так і з бароковими тенденціями у філософії, мистецтві й літературі другої половини XVII ст. Блез Паскаль, який останні роки життя провів у монастирі Пор-Рояль, та вихованець цього монастиря Жан Расін (1639-1699), який починав у ньому свій життєвий шлях і свою освіту, були максималістами - у цьому, насамперед, вони продовжували традиції Декарта й Корнеля. Однак у творах Паскаля й Расіна акцент і характер естетичного ідеалу змінюються з героїчного на трагічний: люди, «що кращі за нас» сходять зі сцени, поступаючись місцем людям, «як ми», «мислячим очеретинам»... Відповідно змінюються й «класичні взірці». Так, якщо взірцем Корнеля був Софокл, то взірцем Расіна - Евріпід. Досить порівняти такі славнозвісні трагедії, як «Федра» (1677) ![]()
|