до юнака, Хімена залишається непохитною. Вона заявляє, що той, хто переможе Родріго у чесному двобої, стане її чоловіком. Санчо, закоханий у Хімену, погоджується на такі умови.

В останньому, п'ятому, акті Хімена не знаходить собі місця від переживань за долю Родріго. Побачивши Санчо з оголеною шпагою в руці, вона тлумачить це як символ його перемоги і оплакує коханого. З'ясовується, однак, що насправді Родріго вибив шпагу з рук Санчо і, помилувавши суперника, наказав йому віднести переможену зброю Хімені на знак миру й кохання.

І тут уже сам король виголошує свій справедливий і остаточний присуд: Хімена повністю виконала свій обов'язок честі, а тепер, за наказом короля, мусить виконати обов'язок кохання й побратися з Родріго. Так королівська нагорода зрештою знаходить героя...

Античність, на яку свідомо орієнтувався автор «Сіда», теж знала трагедіографа, котрий над усе цінував правильну ієрархію цінностей. Він настільки гостро й точно виявив цю ієрархію у своїй найкращій трагедії, що сам Арістотель назвав її взірцевою.

1. Назви цього автора і його найкращий твір.

2. Подумай, чим ситуація головного героя античної трагедії, який вбивас свого батька, принципово відрізняється від ситуації Родріго, який вбиває батька своєї нареченої.

Расін, або «Люди, як ми»

Філософія Декарта й драматургія Корнеля (набагато більше, ніж теорії Шанлена) надали потужного поштовху до подальшого розвитку теорії й практики французького класицизму. Однак раціоналізм і гуманістичний максималізм цих мислителів явно потребував збалансованості як з «бароковим» виміром реальності, так і з бароковими тенденціями у філософії, мистецтві й літературі другої половини XVII ст.

Блез Паскаль, який останні роки життя провів у монастирі Пор-Рояль, та вихованець цього монастиря Жан Расін (1639-1699), який починав у ньому свій життєвий шлях і свою освіту, були максималістами - у цьому, насамперед, вони продовжували традиції Декарта й Корнеля. Однак у творах Паскаля й Расіна акцент і характер естетичного ідеалу змінюються з героїчного на трагічний: люди, «що кращі за нас» сходять зі сцени, поступаючись місцем людям, «як ми», «мислячим очеретинам»...

Відповідно змінюються й «класичні взірці». Так, якщо взірцем Корнеля був Софокл, то взірцем Расіна - Евріпід. Досить порівняти такі славнозвісні трагедії, як «Федра» (1677)