сформулював латиною, і завдяки вже відомій нам властивості цієї мови - стислості виразу - воно прозвучало як математична формула: «Cogito, ergo sum», що означає «Я мислю, отже, існую».

Наступним логічним кроком Декарта було такс запитання: «А що ще існує, крім мене?» Відчуття оманливі, адже відчувати можна й те, чого насправді не існує, а лише сниться. Не по-кладаючись на відчуття, це своє запитання філософ адресує «чистому розуму», відстороненому від будь-яких відчуттів.

Недаремно саме Декарта вважають засновником філософії раціоналізму (від лат. ratio - розум), яка тільки розум вважає як джерелом, так і критерієм пізнання. За Декартом, крім самого себе, «чистий розум» мислить ще й ідеал, досконалість, досконалу істоту. Адже людина знає добро і зло (пригадай, як цей феномен пояснює Біблія) та інтуїтивно прагне добра. Філософ пояснює це існуванням Вищого Розуму, від якого походить розум людини. Отже, її ідеал добра є вродженим. Людина має певне уявлення про досконалу істоту, яке автоматично закладене в її свідомості. Істота Fie була б досконалою, якби не існувала, а людина не мала б уявлення про досконалу істоту, якби цієї істоти не було.

Доба бароко вхопилася за ідеї Декарта, як потопаючий за соломинку. З'ясувалося, що вони й були тим оновленим міфом, якого так довго шукала ця перехідна доба.

Як уже зазначалося, не всі мислителі та митці кінця XVI -першої половини XVII ст. концентрували свою творчу увагу на складності, парадоксальності, непевності буття, тобто тяжіли, власне, до бароко. Деякі з них робили акцент на ідеалі, ба навіть за таких обставин, коли людина за своєю природою мала б рятувати менш абстрактні цінності.

Італійський астроном, мислитель, поет, драматург Джордано Бруно, один з останніх геніїв Відродження, крім знаменитої праці «Про безкінечність, всесвіт та світи», за створення якої 1600 р. його було спалено інквізиторами в Римі, залишив нащадкам ще й трактат «Про героїчний ентузіазм». Тоді ж, наприкінці XVI ст., у розпал громадянської війни у Франції, французький мислитель, письменник і політик Гійом Дю Вер пише трактат «Про стійкість».

Отже, водночас з ірраціональною бароковою свідомістю, яка самозаспокоюється тим, що життя - це сон, виникає й принципово інша, раціональна. У зв'язку з пошуком раціонального начала та виникненням філософії раціоналізму вона формує інший підхід, пропонує ще один вихід з «безвихідної» ситуації людського буття, який можна визначити словом « героїзм ».