турі, театру незнану досі свободу. Так, він «відродив» античну людину в усій сукупності її пристрастей, але пішов далі простого «відродження» античної трагедії. Про це, зокрема, свідчать монологи його драматичних персонажів. В античній трагедії, яка про все розповідала, нічого не показуючи, монолог був важливим елементом сюжетної композиції. У театрі Відродження всі події, навіть страшні, криваві (цього найбільше боялися в античному театрі), винесено на сцену, внаслідок чого монолог поступово втрачає своє «розповідне» значення* і служить лише характеристиці персонажів, а отже, неминуче відходить на другий план. Адже ренесансна публіка проста й демократична, а ренесансний театр - масовий і відкритий: люди прийшли подивитися на події - як герої перемагають, кохають, зраджують, мстяться... Для Шекспіра, однак, не мотив, а характер є ключем до пристрасті, тому він «відроджує» монолог в усій його цілісності. Від Шекспіра і до нашого часу монолог є одним з елементів композиції драми. Сама композиція драми є композицією не одного, а двох сюжетів: зовнішніх подій та внутрішніх переживань цих подій героями. Незбіг цих сюжетів і робить сучасну драму цікавою для глядача або читача. Водночас така розбіжність вимагає від сучасного драматурга шекспірівської майстерності композиції. Майстерність композиції автора «Гамлета» виявляється, по-перше, у побудуванні двох, майже незалежних один від одного, сюжетів - зовнішнього розвитку подій і внутрішнього розвитку головного героя; по-друге, у майстерному поєднанні елементів «першого» та «другого» сюжетів. Від монологу до монологу характер Гамлета все більше розкривається глядачу (читачу). Уперше Гамлет з'являється на сцені у натовпі персонажів, але мусить привернути до себе увагу глядачів якоюсь ще неясно відчутною незвичністю поведінки. Раптом усі зникають, і він залишається на самоті. У гірких роздумах після спілкування з королем. королевою й двором він виголошує свій перший монолог: Коли б ця плоть моя, міцна занадто, Розтала, зникла, скапала росою... Принц ще не знає, що його батько помер не своєю смертю і що його матері це відомо. Він засуджує Гертруду лише за те, що вона, надто швидко забувши Чоловіка, вийшла заміж за Клавдія: Несталосте, твоє імення - жінка! Лиш місяць! Не стоптала й череьпків, ІЦо в них за тілом батьковим ішла... ![]()
|