Любов-агапе є найбільшою несподіванкою трагедії «Гамлет», оскільки виникнення її є абсолютно неможливим для того різновиду трагедії, до якого сюжетно «прив'язано» твір Шекспіра. Це трагедія помсти - найпопулярніший жанровий різновид тогочасної трагедії.

Трагедія помсти є жанром Відродження саме у значенні відродження античності, адже християнство чітко обґрунтовує Вожу заборону помсти: лише Вог має помститися за людину, несправедливо ображену іншими людьми. Однак саме мотив помсти ідеально пасує до завдання пізнього Ренесансу показати людину в усій повноті її пристрастей.

Психологія розглядає мотив (мотивацію) як спонуку до діяльності. У такому загальнопсихологічному розумінні ми можемо говорити й про мотиви дій літературних героїв. Власне, ми вже говорили і про мотив особистої та творчої поведінки античних ліриків - так званий «мотив покинутого щита», і про рідкісний мотив самостійних дій персонажів Середньовіччя (загалом несамостійних, цілком залежних від свого місця й статусу у феодальній ієрархії). Роланд не слухає розумної поради Олів'ера -він хоче перемогти самотужки, здобути собі славу, і це призводить до загибелі ар'єргарду армії Карла. Вирушаючи у свій сумнозвісний похід, руський князь Ігор керується тим самим мотивом -і потрапляє в полон.

У літературознавстві термін «мотив» використовується ширше.

Мотив (від франц. motif - мелодія, наспів) - це мінімально значущий компонент оповіді, найпростіша складова сюжету. Таким чином, до мотивів належать не лише історично зумовлені однакові компоненти творів однієї доби (як-от: ризиковані дії французького графа Роланда та руського князя Ігоря заради особистої слави), а й такі, подібність яких зумовлена переживаннями, властивими людям різних епох (наприклад, бажання помститися за батька однаково властиве героєві античної міфології Оресту й героєві середньовічної хроніки Гамлету).

Шекспір по суті відкриває нову добу в літературі як мистецтві саме тим, що ставиться до мотиву як до матеріалу. Це означає, що не мотив його «веде», а він сам розвиває або гальмує кожний мотив сюжету так, як цього вимагають характери персонажів. Його трагедії, написані після «Гамлета», - «Отел-ло» (1604), «Король Лір» (1605), «Макбет» (1606)- несправжня енциклопедія людських характерів, почуттів, пристрастей, яка утворилася навколо найпростіших, універсальних мотивів: заздрості, ревнощів, зради, кохання.

Поставивши на перший план характер, а сюжет як перехрестя мотивів лише на другий, Шекспір тим самим дав літера-