«Я любив його», — говорить Гамлет на могилі Йорика другу Гораціо. «Любов - то не часу нікчемний блазень...» Утім, «бідний Йорик» виявився саме блазнем часу. Звістка про марність буття, яку його мертві кістки «надсилають» принцові напередодні розв'язки у першій сцені останнього акту трагедії, композиційно симетрична звістці про сенс буття (помсту), що її виголошує тінь батька у першій сцені першого акту. А між цими двома звістками - самотній Гамлет з його одвічним «Бути чи не бути?»

Принц дійсно самотній, якщо вважати його тільки сином своїх батьків, свого роду й народу - самотній у родині, самотній у Данії, яку називає в'язницею. Однак Гамлет знає й іншу, крім любові-сторге, любов - любов-філео, тобто дружбу. Саме вона пов'язує тридцятирічного принца з його ровесниками або тими, хто молодший за нього. Як і Дантова «Комедія», Шекспірів «Гамлет» - твір «молодіжний», пройнятий відчуттям спільності покоління. Доба Відродження відчуває себе молодістю Європи, доба Єлизавети - молодістю Англії. Обидві вони більше за будь-які інші переймаються проблемами молоді, а творчість Шекспіра - перехрестя цих епох, і в центрі його - «Гамлет».

З покоління «батьків» ніхто не гідний ні дружби Гамлета, ні його поваги. На все покоління - лише двоє порядних людей, та й ті померли (батько й блазень Йорик). Таке світовідчуття є типовим саме для «молодіжної» літератури - усім керують «непорядні батьки», давно вже не маючи на це права.

Клавдій ненависний Гамлетові не лише як убивця батька та коханець матері, а й як людина, яка позбавила його трону, порушила природну спадкоємність влади, що мала б передаватися від мудрого батька обдарованому синові. Клавдій позбавляє Гамлета й свободи, не дозволяючи йому, по характеру вічному студентові, ваганту, повернутися до університету. Клавдій вважає, що на волі, за кордоном, серед друзів принц матиме більше можливостей стати гідним свого батька й набратися сил (насамперед духовних), аби жити так, як йому належить. А це означає - відібрати в Клавдія батьківський трон.

Отже, оточений ворожістю старшого покоління, Гамлет радий кожній молодій людині, в якій бачить не просто друга, а й природного союзника. Зазвичай він не помиляється. Власне, дія п'єси від самого її початку - дружнє спілкування.

Молоді офіцери Франсіско та Бернардо взялися довести студентові Гораціо існування привиду Гамлета-старшого. Не стільки тому, що дуже перейнялися політичними наслідками його появи, скільки з наукового інтересу. Гораціо, звісно, не вірить в існування привидів, аж поки не переконується на власні очі. Та й тоді ще до кінця не вірить... І все ж таки троє друзів йдуть до четвертого, що його все це стосується безпосередньо - до принца