З каміння і живу сном оповіти. Hе віриш? Розбуди, почуєш мову. (Переклад М. Москаленка)

Мікеланджело, який був не лише великим скульптором, але й великим поетом, на епіграму Строцці відповів від імені самої статуї:

За навісної, підлої пори

Завидна доля - каменем пробути.

Не відати, не бачити, не чути.

О, не збуди, тихіше говори.

(Переклад М. Москаленка)

Мікеланджело помер у лютому 1564 р. А за два місяці, у квітні, ніби для того, аби пробудити від сну душу ренесансної людини, народився Шекспір. Втім, у дні свого тридцятиріччя він майже буквально повторив логічну тезу «Відповіді Ночі» у своєму 66-му сонеті, а невдовзі у фіналі першої написаної ним трагедії перетворив на мертву надгробну статую живу сплячу Джульетту. Так уже перша трагедія Шекспіра по суті уточнила визначення трагедійного жанру в контексті спроби розв'язання проблеми особистості як гуманістичної проблеми в межах християнської культури.

У такому контексті можемо визначити трагедію як драматичний жанр, в якому представлено нерозв'язні моральні проблеми, що призводять до загибелі персонажів.

Навіть любов - універсальна рятівниця у літературі доби Відродження починаючи від Данте - не врятувала Ромео та Джульетту. І все ж таки тема любові не залишає поета. 1600 р. він пише один з останніх (за часом створення) 116-й сонет, розпочинаючи його рядками: «Lei те not to the marriage of true