Сонети Шекспіра, створені від 1592 до 1600 р. і надруковані 1609 р., завершили «класичну» добу не лише англійського, а й світового сонета. Лише умовно ці твори можна вважати присвяченими двом загальним темам - дружбі та коханню. Читаючи їх швидко, багато й поспіль (чого взагалі робити не слід), ніби вже починаєш простежувати якісь тематичні групи, об'єднані спільною темою (однією з двох вищевказаних), аж тут думка поета, зробивши примхливий поворот, вражає несподіваними відкриттями, котрі, здавалося б, ніяк не пов'язані з усім «попереднім». А то й раптом схрещує дві теми, порівнюючи їх та протиставляючи одна одній.

Сонети Шекспіра відбили подальший розвиток ідеї Петрарки щодо земного кохання, яке здатне цілком поглинути душу людини. І тут він рішуче розходився з іншими англійськими поетами, «петраркізм» яких був значною мірою поверховим.

У XVI ст. полиці лондонських книгарень заполонили однакові, ніби за трафаретом створені «прекрасні феї сонетів». їхня шкіра, як правило, «біліша від снігу», очі «променисті», волосся «золоте», і всі вони нагадують надто прикрашений портрет королеви Єлизавети - жіночого ідеалу Англії другої половини XVI ст. А от 130-й сонет Шекспіра (шекспірологи встановили, що процес створення книжки сонетів з нього, власне, й розпочався) полемізує з трафаретним образом коханої:

Живуть на небі божественні феї. Моя кохана на землі живе. Та найвродливіша вона між тими. Кого влещають віршами пустими.

(Переклад Д. Павличка)

Два рядки «висновку» - щоразу оригінальна ідея.

Оригінальність важко піддається перекладу. Так і в цьому випадку найкращі українські перекладачі (обидва автори повних перекладів книжки шекспірівських сонетів) повною мірою її не передали. Ось переклад Д. Паламарчука:

І все ж вона - найкраща номіж тими. Що славлені похвалами пустими.

Тимчасом в оригіналі найвищий ступінь («найвродливіша», « найкраща») відсутній. Навпаки, ліричний герой Шекспіра стверджує, що його кохана така ж рідкісна, як і будь-яка інша жінка, якій наговорили брехливих компліментів-порівнянь. Таким чином, обидва українських переклади трохи змінюють спрямування думки ліричного героя, адже він не стверджує, що його Прекрасна Дама найкраща, що було б цілком у дусі куртуазної лірики. Шекспір натомість обстоює право на індивідуальність: право жінки на свою жіночу індивідуальність і право чоловіка на цілковиту індивідуальність свого почуття.