Його небагата на яскраві події біографія (власне сам він найбільшими своїми пригодами вважав дружбу й кохання) - це звичайна біографія актора, який усе життя вірно служив театру. Втім, літературний доробок Шекспіра вражає надзвичайною глибиною змісту та вишуканою формою, засвідчуючи неабияку обізнаність автора з наукою та культурою кінця XVI - початку XVII ст., і разом з тим окреслює коло його осо-бистих ідей та спілкування.

Дехто з дослідників Шекспірових творів не встояв перед спокусою приписати їх авторам, більш «гідним» таких висот людського духу: аристократичному другу-покровителю Шекспіра; або провідному політику та філософу його часу канцлеру Великої Британії Френсісу Бекону (саме йому належить крилата фраза: «Знання - це сила»); або навіть якійсь леді... Усього за чотириста років дослідниками було висунуто кілька десятків різноманітних «претендентів» на твори Шекспіра.

Щоб спростувати будь-яку з «альтернатив» Шекспіру й позитивно вирішити «шекспірівське питання», досить ознайомитися з парадоксами Відродження та простежити віддзеркалення цих парадоксів у самих шекспірівських творах.

«Шекспірівське питання» могло виникнути за будь-якої доби, крім самого Відродження. Ніколи - ні до, ні після - гуманізм не був настільки абстрактним, тобто ніколи людина не могла так просто абстрагуватися від соціального в інших людях та самій собі й побачити загальнолюдське. Про це колись прекрасно писав видатний український літературознавець минулого століття О. Білецький:

«Людей насамперед бачить у своїх персонажах Шекспір. людей у всій різноманітності характерів, у всьому протиріччі розвитку їх пристрастей змальовує він. Так образотворче мистецтво Відродження у звичних фігурах мадонн і святих, античних богів і богинь славило і підносило насамперед людину, прекрасне людське тіло, прекрасне у своїй сукупності радостей і страждань людське життя...»

Поглянь на обличчя сучасників Шекспіра, людей XVI ст., якими їх зрозуміли й донесли до нас тогочасні портретисти. І портрет принцеси, і портрет простої жінки в образі матері Ісуса (котра теж була простою жінкою), і, зрештою, автопортрет художника є «дзеркалом» саме душі, а не соціального статусу людини (як це буде протягом двох наступних століть).