зв'язок з Богом. Сміятися краще, ніж воювати «заради Бога». Відтак, незважаючи на війни та епідемії, в містах Західної Європи на релігійні свята буяють карнавали. Відроджується сміх і в літературі. Чи можеш ти пригадати бодай одного середньовічного автора, який прагнув би розсмішити читача? Запитання риторичне, а втім, поміркуймо.

Запиши максимально стислі відповіді на три запитання щодо трьох частин «Божественної комедії»:

1. Чому не сміються у «Пеклі»?

2. Чому не сміються в «Чистилищі»?

3. фЧому не сміються в «Раю»?

Девіз карнавалу - «Роби, що хочеш!». У дні карнавалу ніхто ні на кого не ображався навіть за непристойну лайку або нахабну витівку, на міських майданах неймовірно одягнуті люди розігрували сценки й пантоміми, в яких знущалися з усіх і всього.

Власне, народна сміхова культура існувала вже за часів античності як органічна складова епосу та праматір ямбів і комедії.

Середньовічний карнавал — близький родич античних ко-мосів (веселих процесій, що завершували діонісійські свята). Після дійства, що показувало страждання і смерть Діоніса (з нього походить трагедія), комос символізував його відродження. Адже Діоніс - це вічна родючість, це сама природа, яку не можна знищити. У комосі природа заявляла про себе символами та діями «продовження роду», які вже за класичної, а тим більше за елліністичної доби античності вважалися непристойними. Автори середньовічних літературних творів, які добре знали античну літературу і брали її за взірець, перейняли цей погляд на сміх у «серйозних» пізньоантичних авторів.

Щодо учасників середньовічного карнавалу, то вони, не знаючи давньогрецької, не читавши Гомера й Арістофана, були набагато ближчими до них, аніж ті автори пізнього Середньовіччя або раннього Відродження, котрі мали на меті «відродити» античне ставлення до життя. Гомеричний сміх - ось античне ставлення до життя в усій його життєдайній силі. Сміх Одіссея, котрий висить під животом барана, - ось що таке середньовічний карнавал, який буяє серед лихоліття війн, хвороб, нестатків. Це невтримний, хоча й безпричинний, з буденного погляду, сміх, яким «боги сміються», споглядаючи людське горе з олімпійських висот, і яким людина й сама може посміятися серед знегод...

Отже, для того, аби здійснити проект ренесансних гуманістів - проект Відродження, з гуртків монастирських елліністів мав прийти якийсь веселий чоловік, котрий насправді міг би поєднати гуманістичну культуру ренесансного

178