ника, ще від часів високого Середньовіччя існував такий жанр, як роман.

Наука доби Високого Відродження теж прагнула пізнати й вивчити людину. Усі церковні табу були порушені. Учені-фізіоло-ги, яких вважали чаклунами, таємно проводили розтини, уперто намагаючись зрозуміти природу хвороб та здоров'я, життя і смерті. Медицина робила певні практичні успіхи. І хоч від чуми досі вимирали цілі міста й країни, люди вже охоче довіряли своє здоров'я вченому медику. Лекції з медицини, крім студентів-ме-диків, іноді відвідували навіть міщани, зацікавлені темою лекції або особою лектора. У консервативній Сорбонні такого, звичайно, не дозволяли, але провінційні французькі університети допускали більші свободи.

1530 р. в університетському місті Монпелье надзвичайно популярними були лекції доктора медицини Ф. Рабле. Загальна увага пояснювалася тим, що тези своїх лекцій лектор демонстрував на препарованих трупах. Знаючи, що цей веселий, дотепний лікар двадцять років був ченцем, але нещодавно зрікся сану, випадкові слухачі щиро дивувалися його сміливості.

Французький гуманізм розвинувся у напівтаємних гуртках гебраїстів (знавців давньоєврейської мови) та елліністів (знавців давньогрецької). Саме з таких гуртків провінційних французьких монастирів виніс свій гуманізм Рабле. Згодом, покинувши монастир, він став вагантом і, подорожуючи у пошуках знань, прийшов до Монпельє - міста, що на той час славилося своїм медичним факультетом.

Прибувши до Монпельє, Ф. Рабле потрапив на захист дисертації з медицини. Зайшов, сів. Трохи послухав. Нетерпляче скривився, ніби почув якусь нісенітницю. Помітивши це, ректор запросив його висловитися. Рабле відмовлявся, змусив себе просити. І, нарешті, виступив з промовою, сповненою такого глибокого знання, що всі одностайно визнали його гідним докторського диплома.

Так розпочалася кар'єра Рабле як університетського лектора. Однак його викладацького терпіння, очевидно, вистачило лишена 1530 р., бо вже 1531 р. він став практикуючим лікарем у багатому торговому місті Ліоні. На той час Ліон був книговидавничою столицею Франції, і саме тут вийшли друком численні книжки Рабле.

Це були насамперед переклади з грецької, завдяки яким він здобув повагу французьких гуманістів. Тим більше, що серед перекладачів художньої та історичної античної літератури або біблійних текстів лікар Рабле знайшов свою нішу - він видав твори авторитетів античної медицини Гіппократа й Галена з власними коментарями.