Так само, як Шекспір бачив у своїх сучасниках насамперед людей, так і його сучасники сприймали його, «простого актора», насамперед як людину. Можна сміливо припустити, що Шекспір був цікавим співрозмовником, який міг не лише вражати слухача власними глибокими спостереженнями, а й уважно слухати іншого, якщо і його судження про життя або мистецтво були, у свою чергу, досить глибокими. Саме через спілкування здебільшого прилучалися до культури люди доби Відродження. Звичайно, про спілкування англійської королеви Єлизавети, яка правила за часів Шекспіра (і також залюбки обговорювала теми науки й мистецтва), нам відомо набагато більше, ніж про спілкування самого Шекспіра, адже ніхто не складав «хроніки» життя простого актора. Однак перед нами -його твори, в яких можна прочитати багато. Зокрема й про те, як спілкуються люди, котрі бачать одне в одному насамперед людей.

Відкриємо «Трагедію Гамлета, принца Данського», яку Шекспір писав протягом 1600-1601 рр. і яка вперше була поставлена на лондонській сцені 1602 р. Хоч її дія нібито відбувається у середньовічній Данії (сюжет походить з данської хроніки XII ст.), глядачі легко впізнали на сцені своїх сучасників. Можна сперечатися про те, чи насправді існували люди, зображені Шекспіром, але жодного сумніву не викликає точність мистецького відтворення у п'єсі саме ренесансної атмосфери дружнього спілкування.

Серед нечисленних справжніх друзів вишуканого інтелек-туала-аристократа Гамлета ми бачимо студентів і акторів.