У сцені вітання з акторами принц виявляє не лише щиру приязнь, а й неабияку обізнаність з реальним та сценічним життям кожного з них.

«А, давній друзяко! - звертається він до Першого актора. -'Га й борода ж у тебе вродила, відколи я тебе не бачив. Що, приїхав сюди з мене сміятися в бороду?»¹

А ось зовсім юний хлопець-актор: такі хлопці років чотирнад-цяти-шістнадцяти виконували жіночі ролі (жінкам грати в театрі за доби Відродження, як і в античні часи, вважалося непристойним):

• А, це ви, панно! Царице небесна! Та ви на цілий закаблук до неба наблизилися з того часу, як ми востаннє бачились. Моліть Бога, щоб ваш голос не деренчав, як золотий червінець, що вийшов з ужитку... Ласкаво просимо, панове, всіх».

Звичайно, таких акторів і такого театру в середньовічній Данії, яку тут нібито зображено, бути не могло. Відразу зауважу, що не слід сподіватися знайти в «Гамлеті» бодай якусь історично вірогідну інформацію про Середньовіччя. Історичної художньої літератури у точному значенні цього слова доба Відродження ще не знала (вона з'явиться лише в XIX ст.), відтак під машкарою історії за тих часів виступала сучасність. Отже, в образі тридцятирічного Гамлета, принца данського, легко впізнати молодого англійського аристократа кінця XVI - початку XVII ст., людину шекспірівського покоління -покоління так званих «єлизаветинців».

При дворі королеви Єлизавети заохочувалися люди всебічно освічені. Навіть політичну кар'єру важко було зробити тому, хто не міг висловити свій світогляд у спеціально призначеній для цього загальноєвропейській ренесансній поетичній формі -чотирнадцяти рядках сонета.

Англійська поезія, як і українська, - здебільшого силабо-тонічна, тому «п'ятистоповнй ямб, мов з міді литий», що його для сонетів радив Франко, українському перекладачеві «вигадувати» не доводиться - він присутній в оригіналі. Натомість «два з чотирьох, два з трьох рядків куплети», що лише їх, як вважав Франко, «ім'ям сонета слід хрестити», - англійські поети від італійських не успадкували. Про англійський сонет слід сказати так: «три з чотирьох і один з двох рядків куплети».

Цю типову для англійської поезії форму сонета історики літератури назвали «шекспірівською», хоча не Шекспір застосував її вперше. Це зробили англійські поети ще до його народження: розбив «класичний» сонет на три катрени та дистих Томас Уайєтт (1503-1542), а остаточну схему так званого «шекспірівського» сонета розробив Генрі Говард Серрей (1517-1547).

1  Тут і далі «Гамлет» цитується у перекладі Г. Кочура.