Щодо дистиха-«висновку», то тут знову постає проблема принципової неможливості перекладу з суто об'єктивних мовних причин. Короткі англійські дієслова дозволяють поставити в найважливіший, останній вірш - так званий сонетний замок -водночас дві дії, аби вони віддзеркалювалися одна в одній:

If this be error and upon me proved. I never writ, nor no man ever loved.

Щоб відчути риму, зауваж, що за часів Шекспіра «love» вимовлялося як [luv]. Буквальний переклад: »Якщо це помилка і якщо мені доведуть, що це помилка, // Тоді я нічого не писав і ніхто ніколи не любив».

Для Шекспіра писати - це те ж саме, що любити або дружити, тобто брати «шлюб умів», адже великі запитання, як-от: «Бути чи не бути?», так само, як і великі відповіді, не народжуються у духовному вакуумі. Задавати їх на самоті духовній самому собі - так само неможливо, як із самим собою взяти шлюб.

«Ромео і Джульетта» є трагедією кохання, любові «першого ступеня» - любові-еросу. З «Гамлетом» ми сходимо на вищі щаблі любові.

Любов-сторге - любов до рідних і близьких. Рушійна сила поведінки Гамлета - любов до вбитого батька й бажання помс-титися за нього. Це суто антична проблема помсти сина за батька у також суто античному сюжетному повороті: помститися треба матері, котра причетна до його загибелі.

Як ти пам'ятаєш, у III пісні «Одіссеї» Гомера розповідаються міфи так званого «циклу повернення», в яких йдеться про події в родинах ахейських героїв, що відбувалися поки вони завойовували Трою, і про те, що чекало на них після повернення. Є там і розповідь про «хитрого Егіста», котрий задумав позбавити мікен-ського царя Агамемнона дружини й трону. Цей сюжет надихнув «батька трагедії» Есхіла на створення драматичної трилогії «Орес-тея», що розповідає про помсту Ореста за свого батька Агамемнона.

Проте любов-сторге не може стати основою усього життя людини. Любов до батька не дає Гамлету сили й рішучості для помсти, яку він вважає своїм обов'язком. Батько був для нього ідеалом - і як політик, і як воїн, зрештою, як батько - таким і залишився. Однак невід'ємною складовою цього ідеалу був для Гамлета ідеальний шлюб батьків. Тепер цей ідеал розсипався в його руках, немов купа кісток, знайдених на цвинтарі.

Крім трагічного батька у принца є ще, так би мовити, «комічний батько» - блазень Йорик. У Гамлета, як у кожного «титана Відродження», є свій «монастир» і свій «карнавал»: усе високе в нього - від батька, все карнавальне - від Йорика.