так само, як і слова любовного освідчення. Словом, те, що сьогодні відоме усім, за доби високого Середньовіччя здавалося приголомшливо новим. Однією з реакцій стало бажання знати ще більше.

Однак з цим виникало не менше проблем, аніж з бажанням хрестоносців не просто побачити могилу, в якій дві доби лежало земне тіло Ісуса, а й відвоювати її в «невірних» і створити навколо неї «християнське» королівство. Знайти у Західній Європі XII ст. книжку було майже так само складно, як завоювати Єрусалим.

Проте труднощі ніколи не лякали європейців. Вони і Єрусалим на певний час завоювали, і Єрусалимське королівство на кілька століть проголосили й були в змозі боронити.

Зрештою, саме у Західній Європі було створено перший університет (від лат. ипіversitas - сукупність), в якому можна було здобути найвичерпніші знання про Всесвіт.

Перші університети виникли у XII ст. в Італії (Болонья), Англії (Оксфорд) і Франції (Монпельє і Париж). Як правило, вони створювалися на базі церковних або монастирських шкіл, тобто різниця між середньою та вищою освітою формувалася поступово і спочатку визначалася якістю знань. Адже шкільна освіта в середньовічній Західній Європі була, по-перше, необов'язковою й охоплювала переважно чоловіків-міщан (вже за часів пізнього Середньовіччя західні європейці, мандруючи землями України, де церковна освіта була поставлена набагато краще, дивувалися тому, що Євангеліє читали не лише міщани, а й селяни і навіть селянки); по-друге, відзначалася формальністю та дуже низькою якістю. Юнаки, котрих не задовольняв рівень знань, отриманих у школі «поблизу дому», шукали й знаходили кращі школи, де викладали вчителі, так само занепокоєні тим, що знають мало. Університетами вважалися такі школи, де не тільки якісно та цікаво викладалися «сім вільних мистецтв» (граматика, риторика, логіка, арифметика, геометрія, астрономія, музика), а й надавалися поглиблені знання з права, теології або медицини.

Навчання провадилося латиною, яку погано знали не лише учні, а й учителі. Отже, половину з того, що учні «вивчали», вони не розуміли. Ця обставина досить часто висміюється в ліриці вагантів: адже дехто з їхніх слухачів на битих шляхах таки вчився колись латини, з якої запам'ятав якісь перекручені фрази. Поети-ваганти пародіювали шкільну латину, вже свідомо її «перекручуючи». Об'єктом пародії ставали, зокрема, церковні ритуали - також латиномовні і так само незрозумілі й «мертві» для народу (як будь-який міф, що з плином часу перетворюється на ритуал).

На схилі античності Ісус прийшов до людей, яких можна назвати по-різному, але навряд чи можна було вважати «дики-