Коханню треба вчитися. Такого висновку дійшли вже майстри куртуазної лірики. Образ «вічного студента» в ліриці вагантів - людини, яка завжди готова дивуватися красі та вчитися жити, творити, кохати, - доповнюється образом «вічного студента» Абеляра в його трагічній автобіографії. Так несподіване, ніби «з нічого», виникнення вибірного кохання, нестримний сплеск почуття до прекрасної жінки та сплеск почуття у відповідь різко змінюють сенс існування літератури. Весь її ліричний та епічний потенціал несподівано мобілізується на службу коханню.

Не випадково всі події XII ст., що були пов'язані з любов'ю, французький історик Жак Ле Гофф називає «революцією». Аби зрозуміти, що це було саме революцією (різким стрибком), а не еволюцією (поступовим переходом), досить пригадати «Пісню про Роланда», складену як цілий текст і вперше записану на початку того ж таки XII ст., а саме: те досить скромне місце, що в ній посідають жінка та любов до неї.

Утім, існувала певна своєрідність середньовічного мислення, яка полягала у тому, іцо, не довіряючи собі, особистість завжди й в усьому шукала взірця, бажано давнього, «класичного». Такий взірець був необхідний і для кохання.

Наприкінці XII ст. література нарешті дала читачам довгоочікувані «підручники кохання» - любовні лицарські романи - довгі віршовані епічні тексти, складені давньофранцузькою мовою, яка, щоправда, порівняно з тією, що нею Турольд написав (записав?) «Пісню про Роланда», значно збагатилася лек-сико-граматичними засобами передачі психологічних станів людини. Це, однак, не означало якоїсь ускладненості: навпаки, мова лицарських романів була напрочуд простою, зрозумілою не тільки лицарю, а й міщанину. Саме це, в першу чергу, забезпечило популярність нового жанру європейської літератури.

Походження самої жанрової назви точно невідоме. Слово «роман» буквально означає «римський, латинський», а отже, у даному випадку нічого не означає, оскільки історичний смисл даної форми полягав саме у тому, що вона виникла поза класичною латиною, всупереч римській, античній літературній традиції.

Належність жанру саме до літературної (тобто античної), а не богословської (тобто біблійної) системи координат могла б частково виправдати таку назву, однак цей варіант пояснення видається малоймовірним через свою складність. Існує й простіша (хоч і не в усьому досконала) літературознавча версія. На думку деяких філологів, назва «роман» просто вказувала на те, що перші твори цього жанру були написані романськими мовами (провансальською, давньофранцузькою). Надалі було швидко зроблено різні варіанти давньогерманських перекладів, в яких романи набули