«розумний Олів'єр», радить йому, прийнявши бій, відразу засурмити у ріг (сигнал про допомогу), поки основні сили на чолі з Карлом ще не відійшли далеко. Однак Роланд не слухає розумної поради - він хоче здобути перемогу самотужки. І це призводить до загибелі ар'єргарду армії. Тут знову пригадується руський князь Ігор, який вирушає у свій нещасливий похід, керуючись тим самим мотивом.

Отже, обидва середньовічних героїчних епоси, що їх ми порівнюємо, змальовують не перемогу, а поразку. А Ігор і Роланд - герої, які припускаються помилок і виправляють їх. Це варто запам'ятати.

Кричуща відмінність французького епосу від руського -відсутність любовного мотиву. Звичайно, ми пам'ятаємо, що попередників цього мотиву ні в античній, ні в біблійній традиції майже не було і що героїчний епос тим більше до цього не придатний. Найбільше, що він може показати, - це вірне жіноче чекання героя-чоловіка (або героя-нареченого) й чоловічу ніжність у відповідь, як у безсмертних Гомерових образах Анд-ромахи й Гектора. Якщо знаменитий «плач» Ярославни в «Слові о полку Ігоревім» можна порівнювати із «плачем» Анд-ромахи, то «Пісня про Роланда» такий «максимум» зводить до абсолютного мінімуму - двох симетричних і однаково схематичних жіночих образів: у стані французів і в стані їхніх ворогів. Кількома рядками сказано, що Марсілія, загиблого ватажка «невірних», гірко оплакала його дружина Брамімон-да і що Альда, наречена загиблого Роланда, на слова Карла, який, утішаючи її, обіцяє видати заміж за свого сина, стримано й суворо відповідає: «Не дай мені Бог і святий його янгол, // Аби я жила після смерті Роланда». Після цього, не витримавши сердечного болю, вона помирає.

Однак у довгій центральній сцені смерті Роланда є епізод зворушливого прощання героя з його улюбленцем - мечем на ім'я Дюрандаль (у лицарів середньовіччя меч, щит, ріг та інша амуніція мали імена, як живі істоти). Він і пестить її (в оригіналі слово «меч» жіночого роду і, відповідно, Дюрандаль -жіноче ім'я), і голубить, а насамкінець через ревнощі (аби не дісталася нікому) з останніх сил намагається розтрощити об скелю (у наш час довірливим туристам в Ронсевальській ущелині гіди показують тріщину - нібито слід Роландової спроби зламати Дюрандаль).

Кого ще любить Роланд? Звичайно ж, свого сеньйора - Карла. Про це він говорить просто, без зайвих прикрас:

Солдат повинен за вітчизну дбать, І спеку, й холод мусить зневажать, І душу й тіло за вождя віддать.

(Переклад М. Терещенка)