не настав, оскільки його ідейно-культурне спрямування суперечило новознайденій цивілізаційній єдності всіх західноєвропейських народів. Ця «нова» єдність була «добре забутою старою» - «римською», імперською єдністю, тимчасом як епос германців виник у боротьбі саме з імперським Римом, римською цивілізацією, а відтак зберігав і розвивав цю руйнівну, бунтівну, антицивілі-заційну силу. Крім того, охоплюючи історичну пам'ять самих лише германців, він залишав байдужими нащадків кельтів і римлян.

Однак нестійким державним утворам в моменти збігу внутрішньої нестабільності та зовнішньої загрози героїчний епос конче необхідний. Це один з тих споконвічних законів, що поєднують літературу та історію і діють безвідмовно протягом всієї історії людства чи принаймні європейської культури.

Саме так було в архаїчній Греції: коли поліси, що потерпали від внутрішніх суперечностей, боролися між собою, а на порозі Егеїди вже стояли полчища персів, виникла необхідність у героїчному епосі Гомера. Так було і в Римі на початку доби Августа. Героїчний епос Вергілія знадобився тоді, коли нестійка зовнішня й внутрішня рівновага, досягнута перемогою над Антонієм і Клеопатрою, легко могла бути порушеною будь-яким впливовим римським політиком у союзі з будь-яким зовнішнім ворогом.

Так було і в Європі ХІ-ХІІ ст. за доби розквіту феодалізму, коли феодальні суспільні відносини встановилися не лише в Європі, а й поза її географічними межами. Політична роздробленість була своєрідною «міною повільної дії», закладеною в основу феодального ладу. Васал (шляхтич) отримував феод (маєток) за військову службу і, незважаючи на те, що вірність сеньйору (вищому феодалу) вважалася однією з чеснот васала, ніщо не могло завадити йому, маючи зброю і своїх васалів, провадити самостійну політику, тобто за умов феодалізму - самостійну війну. Відтак війна, яка приносила землі, золото, майно, стала практично єдиним рушієм феодальної «економіки», а така «економіка» неминуче призводила до занепаду краю.

Єдиний вихід - спрямувати військову силу феодалів на зовнішніх ворогів, таким чином забезпечивши тимчасовий союз між ними. Тоді вони згадують і про васальну вірність. Отже, доба розвинутого феодалізму (особливо в моменти, коли йдеться про згуртування всіх «земляків» і, ширше, «одновірців» проти чужих ворожих сил) - один із найсприятливіших періодів для розвитку героїчного епосу.

На прикладі епопей Гомера та Вергілія ми пересвідчилися, що у героїчному епосі надзвичайно важливу роль відіграють час і місце дії. І не тому, що епопея прагне точного їх відтворення, навпаки: реальне історико-географічне тло в епопеї, як правило, міфологізується.