Найменш драматично склалася доля римлян у східній частині імперії, що згуртувалася навколо міста Константинополя (заснованого на свою честь імператором Константином 330 р.) і змогла почасти відбитися від варварів, почасти домовитися з ними.

В останні століття Римської імперії її офіційною столицею був уже не Рим, а Константинополь. На Заході мешканців колишнього імперського Сходу тисячу років не любили. Там тисячу років пам'ятали, що пишна столиця Константинополь стоїть на місці провінційного грецького містечка Візантій, і називали жителів Східної імперії - візантійцями. Самі ж себе вони називали ромеями, тобто так само, як і румуни, - римлянами, але не латиною, а грецькою мовою, якою «Візантійська» імперія надалі заявляла про себе в культурі, зокрема розвиваючи й античну літературну традицію.

До речі, в Україні (в Приазов'ї) мешкають також і греки-ромеї - прямі нащадки візантійців.

За взірець грецької мови ця християнська імперія взяла «суржик» (койне) Нового Заповіту. Та й література її була присвячена здебільшого християнській тематиці.

Серед найбільш популярних жанрів візантійської літератури, особливо її перших століть, була так звана агіографія (складне грецьке слово, утворене з коренів слів «святий» та «писати») - життєписи святих, або, як це перекладали на Русі, святці. Київська Русь у X ст. прийняла християнство саме від Візантії. І разом з Новим Заповітом, перекладеним у IX ст. для слов'ян братами-візантійцями Кирилом та Мефодієм як Святе Письмо, успадкувала також і візантійську агіографію.

Сучасні Василі та Миколи, Ірини та Варвари, Лідії та Костянтини, мабуть, і не підозрюють, що названі на честь візантійських святих: або на честь тих вірних Ісусові та його вченню чоловіків та жінок, яких спочатку переслідували одні римські імператори, а потім обожнювали інші, або ж на честь самих імператорів та імператриць (деяких із них візантійці також вважали святими).

Мешканці Західної Римської імперії, які пережили її занепад, у найбільш драматичних умовах зберегли дорогу їм спадщину. Ця група вірних нащадків Риму, тобто античності та християнства, є найважливішою з культурного, принаймні з літературного, погляду.

На відміну від грекомовної візантійської літератури, література Заходу - латиномовна. Так само, як і візантійська література, що створювалася не лише у тих регіонах, де грецька була живою розмовною мовою (на слов'янських землях, на