певне виховання й довго жив при дворі візантійського імператора, повівся як «цивілізований» правитель Риму: відновив роботу сенату і наблизив до себе представників римської аристократії. Одним з них невдовзі став молодий і обдарований Боецій, який повірив у щирість прагнення Теодоріха повернути минуле. Правитель призначив Боеція главою уряду (канцлером).

Культурна програма Боеція від самого початку була нереальною: поєднання античності й християнства - того, що взагалі поєднати не можна, поготів на такому хибкому ґрунті, як правління варварського владики. Боецію доводилося співпрацювати з варварами, наближеними до Теодоріха, які не лише не розуміли його прагнень, а й ревнували римлянина до свого владики. За розмови про «єдність імперії», переклади з грецької (хоч перекладав він Платона й Арістогеля) Боеція звинуватили в таємних відносинах з новим візантійським імператором Юстиніаном, котрий не визнавав повноважень Теодоріха й готувався до війни з Равенною. Філософ був заарештований і невдовзі страчений. Невідомо, чи й справді Боецій мав якісь таємні політичні відносини з Візантією, але слідство провадилося і тривало достатній час, аби у в'язниці він написав «Розраду філософією» (524 або 525).

За формою це діалог двох осіб: Автора і прекрасної жінки -Філософії, котра прийшла до в'язниці розрадити того, хто ще вчора мав усі земні блага (багатство, владу, прихильність владики, радощі земного життя), сьогодні їх позбавлений, а завтра розпрощається і з самим земним життям. Почасти ця форма нагадує «сократичні» діалоги улюбленого письменника Боеція - ІІлатона: діалог зводиться, власне, до монологів головного героя (у ІІлатона -Сократа, у Боеція - Філософії) і коротких реплік, що їх пов'язують. Однак на відміну від Сократа у творах Платона, Філософія в Боеція говорить не лише прозою, а й віршами.

Старий Теодоріх лише на рік пережив Боеція. Під час правління його спадкоємця канцлером був друг Боеція -Кассіодор.

Як і Боецій, Кассіодор був римлянином, аристократом, християнином, знавцем грецької літератури й філософії. Однак трагічна загибель друга зробила його реалістом. Він зрозумів, що минуле не повернеться і треба жити не ілюзіями, а тим, що відбувається насправді: тих, з ким доводиться жити, варто принаймні спробувати зрозуміти.

Кассіодор - перший римлянин, який написав історію варварів. Його «Історія готського народу» (точна дата написання невідома) дійшла до нашого часу у короткому переказі знатного гота Йордана (першого варвара, який написав латинську книжку).