латиною. До речі, Карл був єдиний письменний король на дві династії Меровінгів і Каролінгів, а отже, «Великим» його назвали недаремно.

Серед діячів Каролінгського відродження насамперед слід назвати таких учених, як англієць Алкуїн (бл. 735-804) та франк Ейнгард (бл. 775-840), котрі прикрасили науково-літературний «гурток» Карла, який він називав своєю «академією».

Зустріч короля франків та Алкуїна, ченця з англійського міста Йорка і видатного латиномовного письменника, що відбулася в Італії, стала знаменною для них обох. Грандіозні плани Карла вразили Алкуїна, і він захоплено взявся до організації нових шкіл, написання підручників, створення академії. Його літературна спадщина велика і різноманітна: від творів у традиційних жанрах агіографії та релігійного трактату до незвичних для середньовіччя латинських ліричних віршів, що радше наводять на думку про щиру відданість традиціям Горація.

Якщо Алкуїн - живий і цікавий поет, то Ейнгард - не менш живий та цікавий прозаїк. З ранньої юності він був постійним супутником імператора і записував його справи та слова. Так поступово складався «Життєпис Карла Великого» (остаточний варіант написаний у 825-836 рр.) - одна з найкращих і найцінніших середньовічних хронік, що з переконливими життєвими подробицями змалювала ідеального монарха-хрис-тиянина, гідного керувати «Містом Божим». Образ мудреця на троні, створений Ейнгардом, мав свою окрему тисячолітню літературну долю. Ідеалізовані образи першого імператора західного Середньовіччя Карла Великого і воїнів, які в героїчній боротьбі відстоювали кордони його держави, пережили свою добу, ставши своєрідним містком з раннього у зріле Середньовіччя.

Йдеться, отже, про створення або літературне фіксування героїчного епосу. Проте за доби Карла Великого це ще не стало нагальною державною потребою. На той час не існувало ані літературного, ані мовного підґрунтя для реалізації такого завдання.

Справді, хто і якою мовою мав би записувати й виконувати, слухати й читати цей епос? Монастирські та створені за Карла Великого світські школи не охоплювали й тисячної долі населення: крім того, замість розвивати живу мову, плекали вже мертву на той час «класичну латину», якою, поза бюрократичними обов'язками та вченими заняттями нечисленної верхівки, не спілкувалися не лише в германському, а й у романському світі.

Фольклор германських народів зберігав пам'ять про добу Великого переселення народів, про те, звідки й куди йшли германці. Однак час літературного фіксування германського епосу ще