Замість епічних пісень, що їх співали прості варварські воїни, латинізована варварська верхівка в різні часи, в різних куточках колишньої Західної Римської імперії відображала історичні події в скупих словах хронік - літописів. Найбільш важливою з них (як в історичному, так і в літературному розумінні) є хроніка одного з германських племен, складена Григорієм Турським (538-594) «Історія франків» (точна дата написання невідома). Перший хроніст франків сам не був германцем, він походив із знатного галло-римського роду, від 573 р. був єпископом Турським.

Найкращі місця хроніки Григорія - це розповідь про хитрощі, до яких вдалася хитромудра християнка-германка Клотильда, аби охрестити спочатку своїх синів, а потім і свого чоловіка -всемогутнього Хлодвіга. Кульмінацією є коротка, але сильна промова єпископа Ремі при хрещенні Хлодвіга. Вона закінчується словами, що стали «крилатими»: «Тепер спали усе, чому ти вклонявся, і вклонися всьому, що ти спалив».

Спалив Хлодвіг-язичник чимало християнських міст і монастирів, храмів і рукописів. Поклонявся ж він своїм дерев'яним язичницьким ідолам. Тепер за його наказом ідолів спалювали, храмам та монастирям - поклонялися. Григорій не пише про очевидне внутрішньо- та зовнішньополітичне значення переходу франків з язичництва у християнство. Натомість він створює захоплюючу, майже детективну повість з елементами містики.

Часто хроніки укладали ті ж самі люди, які вершили реальну історію: коли «не вистачало» яскравих подій, вони влаштовувалися за готовими літературними сценаріями.

Так, початок IX ст. від Різдва Христового інтелектуали раннього Середньовіччя вирішили відзначити яскравою історичною подією, якій, проте, не бракувало й елементів художності, навіть театральності.

У Римі на Різдво 801 р. Карл, могутній володар держави франків, молився у соборі Святого Петра біля гробниці апостола. Папа римський - глава християнської церкви - нечутно підійшов до нього із золотою короною, прикрашеною діамантами. Це була корона імператора нової Римської імперії - освяченої авторитетом церкви Священної Римської імперії.

Ця подія стала кульмінацією чергового відродження «римської слави» та «античної вченості» - Каролінгського відродження кінця VIII - IX ст.

Слово «каролінгське» вказує на те, що центральною фігурою цього відродження був імператор Карл (до речі, від його імені походить і слово «король»). Карл був розумною і освіченою людиною. В сорок років він навіть трохи навчився грамоті, що було нелегко, оскільки писати й читати доводилося не рідною мовою германця (яка ще не мала своєї писемності), а далекою від неї