лює автор « Пісні...», мусульман. Тут є доречним як порівняння зі «Словом о полку Ігоревім», так і певне узагальнення.

Від пізнього Риму обидва автори, французький та руський (перший - через імперію Карла, другий - через Візантію), успадкували ідею захисту «Міста Божого». Перший складає свою «Пісню....» напередодні Першого хрестового походу (постанову про хрестовий похід було прийнято на Клермонсь-кому соборі католицької церкви 1095 р.); другий адресує сучасникам своє «Слово...» напередодні татаро-монгольської навали.

Хто ж вони, ці палкі поборники захисту «Міста Божого»? В останні століття таємнича постать автора «Слова...», жодний рукопис якого до нас не дійшов, викликала безліч дискусій. Не менше суперечок до сьогодні точиться і навколо фігури автора «Пісні...», хоч бібліотеки Західної Європи, на відміну від монастирських книгозбірень Русі часів татаро-монгольської навали, не знали масового знищення, і рукописи середньовічних книжок там збереглися досить добре.

«Пісня про Роланда» дійшла до нас аж у семи автентичних рукописах: найбільш ранній датується початком XII, а найпізніший - XV ст. Наприкінці раннього стоїть ім'я Турольд, що його частина дослідників і вважає ім'ям автора. Однак в жодному середньовічному джерелі це ім'я не зустрічається, а тому деякі дослідники вважають Турольда пересічним ченцем-переписувачем. 

Так чи інакше, Середньовіччя не мало свого Гомера або Вергілія, якому вдалося б об'єднати епізодичні пісні про діяння (хоча б і такі прекрасно розроблені, як «Пісня про Роланда») в єдиний державний епос. І річ, очевидно, не в тому, що бракувало талантів, а в тому, що не існувало більш-менш тривалої та неформальної державної єдності (адже рівень державності Священної Римської імперії після Карла Великого ніколи не сягав вище військового союзу, утвореного для зовнішньої оборони й нападу на зовнішніх ворогів).

У версії «Пісні про Роланда», підписаній Турольдом, більше чотирьох тисяч дванадцятискладових віршів, складених давньофранцузькою мовою (із зародком рими - так званими асонансними співзвуччями). Чотири тисячі віршів - це «мало» порівняно з творами Гомера та Вергілія, але достатньо, аби розгорнути епічні героїчні характери.

Характеристика персонажа героїчного епосу є лінійною, вона вибудовується навколо якоїсь однієї риси характеру, за якою даний персонаж порівнюється з іншими або протиставляється їм: «Розумний Олів'єр - Роланд відважний».

Хіба розум та відвага - протилежні риси? У критичний момент бою вони виявляються саме такими. Друг Роланда,