Закавказзі), латиномовна література існувала й поза межами елліністичного світу: від Північної Африки до Британських островів. Панування в усій Європі (і навіть поза її географічними межами) лише двох літературних мов - грецької та латини, причому з чітким розмежуванням зон впливу між ними, - основна риса літератури раннього Середньовіччя (У-ІХ ст.).

Провідною ідеєю латиномовної літератури раннього Середньовіччя стала думка Аврелія Августина (354-430) про «Місто Боже» (трактат «Про Місто Боже», написаний між 412 і 426 рр.). Перспективність ідеї Августина для нових часів полягала саме в тому, що він, на відміну від перших християн, не чекав негайного кінця світу, думав про майбуття цього світу і, на відміну від філософів античності, не обмежував дію божественних сил «цивілізованим» («неварварським»)світом.

Слід звернути увагу на те, що сам Августин розумів своє «Місто Боже» як метафору, за допомогою якої хотів донести до свідомості латиномовних читачів, котрі звикли до літературного способу висловлювання, одну з доктрин ( у перекладі з латини «вчення») Нового Заповіту. Йдеться про вчення Ісуса в Євангеліях, а також апостолів Петра і Павла в Посланнях про Церкву як згуртований колектив (античний розум, звичайно, не може мислити такий колектив інакше, ніж місто, поліс), котрий здатний пережити катастрофу не те що міста або імперії, а й усієї землі. Принаймні з падінням мурів матеріальної церкви (храму) або матеріального міста (навіть самого Риму) Церква як «Місто Боже» не припиняє свого існування, а щоразу відроджується там, «де двоє або троє зберуться в Ім'я Моє».

Однак наступники Августина і на Сході, і на Заході здебільшого зрозуміли його ідею як заклик скористатися найменшими історичними можливостями для матеріального відродження «Міста Божого», тобто античного Риму. Саме під таким гаслом уже за сто років після написання Августином трактату «Про Місто Боже», на початку VI ст., відбулося коротке, але яскраве Равеннське відродження, пов'язане в історії з іменами його найяскравіших представників. Це Аніцій Манлій Северин Боецій (бл. 480 - 524 або 525) - політик, філософ, письменник та його друг і соратник Маги Авреліи Кассіодор Сенатор (бл. 487 - 575), перший літописець нового, варварського, світу.

На початку VI ст. Тсодоріх - ватажок племені остготів, союзного Візантії, - з благословіння візантійського імператора Зено-на (який формально вважався главою всієї Римської імперії) пішов на Італію й відвоював її в інших варварів, які, що-правда, замість безнадійно зруйнованого Риму поблизу збудували нову столицю - Равенну. Захопивши Равенну, Теодоріх. який отримав