далі кінця V ст. до н.е. - часу, коли жив наймолодший з пророків, а отже, в історичному плані додають не так багато до дванадцяти історичних книжок. .

Греки, яким біблійний пророк уявлявся схожим на дельфійського оракула, були дуже здивовані, коли дізналися від перекладачів «Септуагінти», що в них уже близько двох століть немає пророків. «Бог відвернувся від свого народу за гріхи його, - гірко промовляли юдейські священики. - Він більше не говорить з ним через своїх пророків».

І більше Книги не писалися. Чотири століття Біблія не поповнювалася. Александрійські вчені - філологи і поети - не могли зрозуміти своїх єврейських колег, яких також вважали філологами і поетами, до того ж вельми освіченими й обдарованими. Чому не писати, коли маєш історію? Чому не творити, коли маєш хист?

Євреї мовчали: їхня релігія не дозволяла відкривати свої таємниці чужоземцям, досить з них і простого перекладу. Може, колись зрозуміють. Адже й самі єврейські пророки говорили про те, що «Заповіт», котрий Бог дав своєму обраному народу, є тимчасовим. Вони чекали на Помазаника (єврейською -«Мешиах», грецькою - «Месія» або «Христос»), котрий від імені Бога укладе Новий Заповіт, цього разу - для усіх людей. Аж тоді можна буде показати багатобожцям-язичникам, що й Старий Заповіт, тобто всі тридцять дев'ять Книг, що їх вони називають Біблією, важливий зовсім не красою стилю, а тим, що відкриває очі на правду і є Словом Бога Живого, Бога-Творця, який створив усіх людей та Всесвіт.

Так і сталося. Про це десь у середині І ст. н.е. один із провідних єврейських філологів на ім'я Шавл, пізніше відомий як християнський апостол Павел (в українських перекладах Біблії - Павло), написав у спеціальному посланні до своїх прибічників, що жили у грецькому місті Коринфі. У тому посланні він, зокрема, пояснив їм різницю між художніми образами, до яких вони звикли у своїй грецькій літературі, та біблійними прикладами.

Виховані на творах Гомера, греки навчалися у своїх школах на таких прикладах, як чудесне врятування Париса Аф-родітою від меча Менелая, розмірковувати про літературні стильові нюанси «Іліади». Однак, очевидно, у І ст. н.е. жодна людина у грецькому місті Коринфі, як і в усій Греції й усьому елліністичному світі, не вірила в те, що якась «богиня» справді може, огорнувши людину хмарою, перенести її у безпечне місце.

Зовсім іншому навчалися у своїх школах євреї. Читаючи у другій книзі Біблії - «Виході» - про те, як Бог огорнув хмарою