Звідси й прямо протилежні завдання, іцо стоять, з одного боку, перед письменником (представником еллінсько-римської літератури), а з другого - перед укладачем юдейських Книг (Біблії). Один із таких укладачів, котрий називав себе Ек-клезіастом (Проповідником), наприкінці своєї книги («Книги Екклезіастової») так характеризує сам себе (в третій особі): «Проповідник пильнував знаходити потрібні слова і вірно писав правдиві слова. Слова мудрих - немов оті леза в ґирлизі і мов позабивані цвяхи; складачі ж таких слів - вони дані від одного Пастиря. А понад те, сину мій, будь обережний: складати багато книжок не буде кінця, а багато навчатися - мука для тіла!» Отже, від одного Пастиря (Єдиного Бога) стародавні євреї отримали усі необхідні їм знання через своїх проповідників, які виступали в ролі простих укладачів.

Перші знання безпосередньо від Бога почали надходити ще в XII ст. до н.е. - тобто тоді, коли ще стояла описана Гомером Троя. Першим упорядником цих відомостей сама ж Біблія впевнено називає Мойсея - пророка, законодавця і вождя. Це хоча б почасти давало відповідь на запитання александрій-ських учених і дозволило їм встановити «авторство» принаймні перших п'яти книг - так званого «П'ятикнижжя Мойсеева»: «Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Повторення Закону». Очевидно, на думку греків, ці книги розпочинали своєрідний епос, бо, справді, відповідали на класичні для епосу запитання: «Хто ми? Звідки ми? Куди прямуємо?» Тимчасом євреї називали п'ятикнижжя словом «Тора» («Закон»).

Далі, як продовження епосу, Біблія вміщує дванадцять історичних книг, що оповідають історію єврейського народу після смерті Мойсея та охоплюють вибрані події з історії євреїв, Середземномор'я та Близького Сходу приблизно за сім віків, XI-V ст. до н.е. Цікаво, що остання з них - «Книга Естер» навіть має спільних персонажів з трагедією Есхіла «Перси» (472 р. до ц.е.): перського царя Ксеркса (в Біблії його названо Артаксерксом) та його оточення.

Осердям «Септуагінти» були надзвичайно популярні надалі в європейському світі, але й надзвичайно загадкові для нього п'ять навчальних і поетичних кпиг. Серед них була вищезгадана «Книга Екклезіастова» і «Пісня над піснями», яка поза юдейським світом здебільшого сприймалася просто як любовна поема, пізніше християни вбачатимуть у ній символ взаємовідносин Церкви та Христа.

Завершували Біблію, складену в останні століття до нашої ери, сімнадцять пророцьких книг. Кожна з них називалася ім'ям пророка, життя й пророцтва якого зафіксувала. Про-роцькі книги розташовано в хронологічному порядку, вони також містять певні історичні відомості, котрі, однак, не сягають