Вигнання людини з раю було неминучим. Тому всі ми, без жодного винятку, «сини Адама» та «дочки Єви», маємо в собі водночас і образ Божий, і гріховну природу. І тому всі люди після Адама і Єви, якщо хотіли знати Бога, мусили шукати його. Однак ніхто не захоче знати й шукати те, в існування чого не вірить - це означає, що спілкування людини з Богом не закінчується, а починається вірою.

Стародавні греки та стародавні римляни не могли пояснити, звідки у світі береться зло. Оскільки єдиним критерієм норми було для них почуття міри, вони вважали, що зло - це надмірне добро. Людина переходить межу, коли віддається пристрасті. Тримайся «золотої середини» - і будеш добрим.

Не випадковістю, а зловісною закономірністю видається те, що саме в той момент, коли Овідій поставив останню крапку в поемі всесвітньої любові, яка мала ощасливити людство, йому - останньому великому поету античності - було відмовлено у причетності до того «нового світового порядку», через який він мав би принести у світ своє «споконвічне добро». Сталося це на 8-му році від Різдва Христового. Чітке розуміння добра й саме добро справді мусили прийти у світ (власне, вже прийшли), але неодмінно разом з таким само чітким розумінням зла.

Знати добро окремо від зла неможливо - разом же ми їх знаємо відтоді, як Адам і Єва скуштували забороненого плода. Інтуїтивно ми завжди знаємо, коли чинимо добре, а коли погано: цього не знали перші люди в раю, але на грішній землі це знають навіть діти.

За Біблією, зло не існувало вічно. Воно народилося від гордині й заздрощів. У «Бутті» сказано, що Адама та Єву спокусив «змій», сатана (від євр. сатан - супротивник). Однак і сатана, за Біблією, не вічно був супротивником Творця. Ця духовна істота була однією з найдосконаліших серед усіх духовних та фізичних істот, створених Богом. Його звали Люцифер, він був янголом світла, але саме йому судилося стати батьком темряви.

«Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людей!

Ти ж сказав був у серці своєму:

- Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!

Та скинений ти до шеолу (пекла. - В.З.), до найглибшого гробу!» - так до Люцифера звертається біблійний пророк Ісаія.

Проаналізувавши наведений уривок з «Книги пророка Ісаії», напиши про те, як янгол світла став батьком темряви, за таким планом:

1. Його минуле (янгол світла).