Втім, за тисячолітньою традицією будемо дотримуватися назви «Буття».

Отже, «Буття» розповідає проте, як Боготворив світ і людину. Як людина спокусилася, пала й була вигнана з раю. Як нащадки Адама три тисячі років жили на землі. Як поступово вони наповнили гріхом усю землю, і Бог вирішив знищити людство потопом, але й тут дав йому шанс, попередивши праведного Ноя, аби він попередив усіх. Як ніхто не повірив Ною та як він «зробив ковчега, щоб дім свій врятувати; вірою світ засудив він, і став спадкоємцем праведності, що з віри вона».

Ной і троє його синів заселили всю землю - так розпочалося нове трьохтисячоліття всесвітньої історії: від всесвітнього потопу до народження Ісуса Христа, про яке буде розказано вже в Новому Заповіті. Приблизно половина цього трьохтисячоліття всесвітньої історії переказана також у «Бутті», друга його половина (без останніх чотирьох віків) - у решті книг Старого Заповіту.

Після Ноя нащадки трьох його синів - Сима, Хама та Яфета -знову залюднили землю. Нащадки Сима (семіти) залишилися на Близькому Сході, Хама - пішли на південь і схід, Яфета - на північ та північний захід.

Яфет як один з перших мешканців північних (від Близького Сходу) країв Греції згадується також і в грецькій міфології: там він фігурує як титан, син Урана й батько Прометея. У «Бутті» нічого не сказано про Прометея, але один із синів Яфета має також значуще для греків ім'я Гомер.

Потім Бог наказав одному з нащадків Сима - Аврамові, мешканцеві міста Ур в Месопотамії, на Євфраті, - йти з усім своїм родом до пустелі і там стати родоначальником цілого народу. Переправившись через Євфрат, Аврам вирушив у пустелю. Тому люди й почали називати народ, що пішов від Аврама, словом «іврим» (буквально - «ті, що перейшли річку»), або «євреї». Надалі Бог наказав Аврамові називатися Авраамом, а його онуку Якову - Ізраїлем. Так народ отримав ще одну назву: сини Ізраїлеві.

У «Бутті» п'ятдесят глав. У центральній, двадцять п'ятій, помирає Авраам і народжується Яків - майбутній Ізраїль. Далі на загальноісторичному тлі крупним планом подаються два портрети: самого Якова-Ізраїля та одного з його перших синів Йосипа.

Йосип, сімнадцятирічний юнак, поплатився за те, що був улюбленцем свого батька:

«І заздрили йому брати його, і змовлялися на нього, щоб убити його. - Не губімо душі його! - умовляв усіх Рувим, один з братів. - Не проливайте крові! Краще киньте його до ями тієї, що в пустелі».