Юність і роки навчання Овідія де в чому повторюють початок життя й творчості Горація: вивчав риторику, цікавився грецькою поезією, відвідав Грецію. Однак глибший погляд на юність великих поетів двох різних поколінь виявляє більше несхожого.

По-перше, замість грецької риторики, нині недоречної, в риторичних (тобто вищих) школах навчають латинській риториці й юриспруденції. Для нового покоління римлян ідея «пошуку істини» (як не в науках та мистецтвах, то хоча б в сенаті та суді) остаточно застаріла: тепер перемагає красномовніший, а не той, хто має рацію.

По-друге, Горацій приїздив до Афін навчатися не лише риториці та поезії, а й філософії. Він настільки серйозно ставився до громадських ідеалів класичної Греції, що навіть вступив до війська Брута, аби захищати «демократію». Нічим таким Овідій не цікавився. Його покоління було іронічним, дещо цинічним, поезію вважало розвагою, вправою для серця й розуму, засобом спілкування, який допомагає подобатися та знаходити друзів.

Батько змусив Овідія піти на службу, і він поступив на посаду «карного тріумвіра», - попросту кажучи, в поліцію. Однак слідчого з нього не вийшло, і, відпросившись у відставку, він цілком присвятив себе поезії.

Щоправда, за часів Овідія знання з риторики й юриспруденції були навіть більше потрібні в поезії, аніж у поліції. Адже поезія була не чим іншим, як поетичним красномовством. Часто навіть виникали цілі поетичні жанри як продовження тих вправ, на яких навчалися майбутні адвокати й судові урядовці: наприклад, монолог від імені міфологічного персонажа. У збірці «Героїні» Овідій створив жанр ліричного монологу -послання; п'ятнадцять таких монологів він написав від імені покинутих жінок.

Збірка вчить читача-чоловіка цінувати в жінці особистість. Деякі з таких послань навіть містять сміливий виклик офіційній історії античності, зокрема висловлений Овідієм погляд Дідони на вчинок Енея або історія Троянської війни з погляду прекрасної полонянки Ахілла Брісеїди... Цей погляд закоханої жінки Овідій вчив поважати, і це було цілком новим для чоловіків.

Взагалі кохання - провідна тема Овідія, першої й більшої частини його творчого життя (до заслання). Свої любовні елегії поет читає на великих поетичних вечорах (теж новий звичай) вже років з вісімнадцяти, а потім видає у п'яти книгах (до нашого часу дійшло пізніше авторське перевидання у трьох книгах).

Любовні елегії - це, так би мовити, «практика кохання», описана дуже відверто. Згодом поет звертається до «історії кохання »