Авфід - річка, а Дави - міфічний перший цар тієї місцевості, де народився Горацій. Далі, у дванадцятому вірші, - одне з «темних місць» оди:«ex humili potens » - буквально - «з убогого могутній». Такою, за міфом, була доля Давна, і перекладачі зазвичай тлумачать ці слова як такі, що стосуються виключно Давна. Однак цілком імовірно, що Горацій, нагадуючи читачам міф про Давна. порівнює з його долею свою. Тобто цю згадку можна тлумачити, наприклад, так: «...я, народжений там, де жив і Давн, і подібно до нього з убогого ставши могутнім, - по-італійському еолійські (грецькі) пісні перепряв».

Далі - підсумок сказаного:

...Горда по праву будь,

Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись, Лавром сонячним Дельф нині й моє чоло.

(Переклад Л.Содомори)

Саме так, першим (тобто найкращим) поетом Риму, увінчаним і непереможеннм, Горацій зібрався дати спокій своїй лірі (або своєму барбітону). Адже, за його теорією, ніщо не повинно надмірно захоплювати людину: ані кохання, ані творчість. Зрештою, до чого творчість, коли вже досягнуто її мети?

М. Гаспаров переконливо за текстами «розшифровує» логіку Горація: «Якщо мета поезії - впорядкування світу та встановлення душевної рівноваги, то тепер, коли світ упорядковано й душевну рівновагу встановлено, навіщо потрібна поезія? Пристрасть до письменництва - така сама небезпечна пристрасть, як усі інші: її так само слід викорінити з душі».

Однак Горацій, Август і Меценат, очевидно, по-різному розуміли мету творчості поета. Цим двом саме Горацій з його величною рівновагою видавався ідеальним придворним поетом, котрий чомусь не хоче виконувати своїх «прямих» обов'язків.

Відгомін суперечок з Меценатом і Августом з цього приводу знаходимо у книжці Горацієвих послань, або бесід. Вона була оприлюднена усього лише за три роки після трьох книг од, але роль поета (у першому посланні «До Мецената») в ній оцінена набагато прозаїчніше, ніж в оді «До Мельномени». Якщо в оді поета так само, як переможця грецьких Олімпіад або римських Вікових ігор, нагороджують лавровим вінком, то в посланні Горацій говорить, що нагороджений дерев'яним мечем, ніби немолодий гладіатор, відлучений від арени. Ці слова мають гіркий присмак: колись у поетичні ігри грала вільна людина, тепер - раб-гладіатор...