На вихід Горацієвих поетичних послань Август відповів посланням у прозі. «Знай, що я гніваюсь на тебе, - писав він, -бо в багатьох таких творах ти не ведеш мови передусім зі мною. Може, боїшся зажити в потомків лихої слави, що був близький до мене?» (Переклад А Содомори).

Зрозуміло, поет боявся і цього, адже саме за це його ганьбили дві тисячі років і продовжують ганьбити. Проте головне полягало в іншому: бути придворним поетом для Горація означало писати тоді, коли не хочеться.

Однак з імператором краще було не сваритися. (Про те, що могло статися з поетом, який розсердив Лвгуста, йтиметься далі). Четверту книгу од Горацій пише для Августа: уславлює його самого, його імперію і тих, у кому він бачив своїх наступників.

Восени 8 р. до н.е. помер Меценат, а перед смертю просив Лвгуста: «Про Горація Флакка дбай, як дбав про мене». Однак поет ненадовго пережив свого друга й захисника: наприкінці тієї ж осені, 27 листопада, його не стало.

а

Контрольні запитання та завдання

1. Що таке суспільне (соціальне) замовлення?

2. Що таке естетичний ідеал? У чому полягає його суспільне значення?

3. У чому полягає різниця між втіленням естетичного ідеалу в епічному та ліричному творах?

4. Сформулюй визначення поняття «ліричний герой». Поясни його.

5. Що таке ліричний цикл? Яким чином окремі оди Горація складаються в ліричний цикл?

6. Від чого, на думку Горація, залежить прийняття або неприйняття світу кожною конкретною людиною? Як відповідь на це запитання визначає основний зміст і тематику од Горація? У чому полягає «рецепт хорошого настрою від Горація»?

7. У чому полягає мета античної поезії? Чому Горацій хотів, аби ода «До Мельпомени» стала його останнім поетичним твором? Чому цього не сталося насправді?

Овідій, або Суперечності ідеалу

Коли Вергілій і Горацій розпочинали свою літературну діяльність, Публій Овідій Назон (43 р. до н.е. - кінець 17 або початок 18 р. н.е.) народився в одному з містечок Середньої Італії. Отже, Овідій - людина наступного покоління після Вергілія та Горація, поет, який успадкував і розвинув їхню «золоту латину», а разом з тим спробував урахувати та продовжити їхню спробу гармонізації суспільного з особистим.