Там італійська річ бринить Крізь довгих улиць гомін жвавий, Там ходить гордий слов'янин, Француз, іспанець, вірменин, І грек, і молдаван смуглявий...¹

В Одесі поет насолоджувався життям великого міста. Мало не щовечора слухав італійські опери, оточив себе строкатою романтичною компанією, окрасою якої був колишній корсар Моралі. Однак 31 липня 1824 р. за розпорядженням властей Пушкіна було вислано з Одеси в його батьківський маєток - село Михайлівське на Псковщині - без права дорогою заїжджати до Києва.

Виявляється, протягом чотирьох років південного заслання царська поліція пильно стежила за опальним поетом і навіть читала його кореспонденцію. Кілька необережних слів у дружньому листі стали «останньою краплиною»: скільки можна байдуже спостерігати за тим, як молодий Пушкін, замість «виправлятися», оточив себе в Одесі такими самими «вільнодумцями», як і в Петербурзі... Та й жилося поетові в Одесі непогано. А от на одеську молодь він, на думку тамтешніх властей, впливав аж надто негативно. Хтось «дбайливо» зібрав усі доноси та наклепи, всі «сумнівні» листи самого Пушкіна. Цареві доповіли: Пушкін на півдні «не виправився». І от - наказ: відправити до глухого російського села, під нагляд ченців з найближчого монастиря...

Так, зовні ніби за наказом царя, завершився романтичний період творчості Пушкіна. Утім, насправді романтичні настрої поета обірвалися не так різко й під виливом не так зовнішніх, як внутрішніх, творчих чинників. Ще у Кишиневі й Одесі він почав писати ті самі твори, яким невдовзі судилося здивувати палких прихильників «південних поем».

Сільське життя завжди однаково впливало на Пушкіна. Спочатку він сумував на самоті, але поступово самотність переростала у довгі години зосередженої праці, які давали найвищі миті натхнення. Так було протягом двох років у Михайлівському (1824-1826). Так потім було й знаменитої пушкінської осені 1830 р. в селі Болдіні під Арзамасом.

Прибувши до Михайлівського, поет заприятелював із сусідами-поміщиками - родиною Осипових-Вульфів. Молодше покоління -ровесники поета - поступово набирають в його свідомості рис героїв роману «Євгеній Онєгін», задуманого ще на півдні.

Проте там, на засланні, де з ностальгії за північною столицею вилився перший, петербурзький, розділ роману, ясно вимальовувався лише біографічний, майже ліричний головний герой - такий собі Чайльд-Гарольд. Залишившись у чужому, екзотичному краї, молодий Пушкін навряд чи пішов би

1  Тут і далі «Євгеній Онєгін» цитується у перекладі М. Рильського.