далі образу «російського Чайльд-Гарольда». Тільки на рідному ґрунті цей герой міг стати «російським Дон Жуаном», а вершина байронізму - жанр роману у віршах - дати несподівані наростки нового художнього напряму, які зійшли у наступних, сільських, розділах роману, в історичній драмі «Борис Годунов» (1826) та в деяких ліричних віршах, написаних у Михайлівському.

Отже, иушкінське Михайлівське, сусіднє Тригорське (маєток Осипових-Вульфів) та мальовничі північні ліси й луки на березі «блакитної Сороті» стали, відповідно, «селом, де сумував Євгеній», маєтком Ларіних і тією чарівною місцевістю, що її описані в романі чотири пори року є незабутніми класичними образами російської природи.

Звичайно, події роману - вигадані. Та й образ Онєгіна (як це було і з байронівським Дон Жуаном) по ходу написання роману все більше віддалявся і від біографічного автора, і від ліричного героя його поезії. Як би там не було, але ні стосунки Пушкіна з дерптськнм студентом Вульфом (прототипом геттінгенського студента Ленського), ні закоханість у його сестру (один із прототипів Татьяни Ларіної) не набули такого драматизму, якого всі ці відносини набувають у романі. Навпаки, між Пушкіним і Осиповими-Вульфами встановилася міцна цружба, дружба на все життя.

Взагалі Пушкін умів дружити і любити, а тому друзів мав вірних (так само «вірними» були і його численні вороги). У Михайлівському, за кількасот верст і від Петербурга, і від Москви, эпального поета навідували давні приятелі та приятельки. Наслідком тих коротких зустрічей були вдячні ліричні послання Пушкіна. Іноді, аби не компрометувати адресатів, він зашиф-ровував їхні імена «зірочками» (скажімо, для репутації жінки »гадка про відвідання самотнього мужчини була б згубною).

Саме тому, наприклад, одна з вершин любовної лірики Пушкіна фактично не має назви. Вона друкується під заголов-ком «До ***», а в пушкіністиці часто згадується за першим рядком: «Я пам'ятаю мить чудову...» (1825). І це незважаючи на те, що вже після смерті Пушкіна Анна Петрівна Керн, якій присвячено цю поезію, відкрила своє ім'я у спогадах про поета, у 'тім, як зауважив О. Білецький у спеціальній розвідці про цей вірш, просто замінити «зірочки» на конкретне прізвище - оз-начало б не розкрити, а «закрити» зміст пушкінського послан-ня. Це все одно, що в поемі Жуковського «Лалла Рук» замість мені індійської принцеси відставити ім'я принцеси російської майбутньої цариці - вихованки Жуковського, якій він і присвятив цей свій вільний переклад твору Т. Мура).

Річ у тім, що поема Жуковського змальовує неземну, іеможливу на землі гармонію та красу: «Ні. не з нами він. не з