Тему собі обирайте по силі; хай кожен, хто пише, Довго міркує - що знести спроможні, а що й не піднімуть Власні рамена; бо хто розв'язав переможно цю справу, Той вже не втратить свого красномовства й ясного порядку. Сила й чарівність порядку - напевне я знаю - у тому, Щоб саме зараз казати лише саме зараз належне, Решту ж усю обминати, відклавши до слушного часу; Автору так і належить - це брати, а це усувати.

(Переклад В.Державіна)

Отже, неможливо собі уявити, аби, обміркувавши соціальне замовлення доби Августа, сформульоване імператором, Меценатом або ж самими поетами, а також естетичний ідеал, що випливає з цього замовлення, Горацій написав би дванадцять книг «Енеїди», а Вергілій - чотири збірки од. Розпочавши роботу над своїми головними творами одночасно (з моменту встановлення одноосібного правління Августа), однаково розуміючи соціальне замовлення та естетичний ідеал, Вергілій та Горацій обрали різні шляхи до поставленої мети, таким чином раз і назавжди визначивши, що може задля гармонізації суспільства зробити епік, а що - лірик.

В епічному творі естетичний ідеал втілюється здебільшого в образі позитивного героя. Для Вергілія та його сучасників таким героєм став Еней, котрий був для них художньо переконливим літературним взірцем державного патріотизму. Отже, естетичний ідеал у Вергілія - це ідеал державний.

Для епосу це було новиною, як взагалі новиною був державний епос. Гомерів епос виник за часів, коли держава була ще в зародку, а суспільне не протиставлялося індивідуальному. Однак римський громадянин І ст. до н.е. - складна, суперечлива особистість, лише віра в свою державу та її особливе призначення в світі змушує його поступитися своїми егоїстичними інтересами, пристрастями, смаками заради державних справ. Власне, іншої віри, крім віри в державу, римлянин не має, вона і є його релігією: боги прислали Енея до Італії, аби він заснував Римську державу, процвітання якої є запорукою божественного порядку на землі.

Усього лише за дев'ятнадцять років по смерті Вергілія і за вісім по смерті Горація на теренах імперії Августа народиться чоловік, який скаже: «Кесарю віддавайте Кесареве, а Богу -Богове». Та що робити, якщо для римлянина Цезар і є богом, а держава - божественним порядком? Чи означає це, що римлянин здатний повністю віддатися спільній справі, як Гектор або Ахілл; що в його душі немає нічого такого, що не можна віддати Цезарю, а тільки Богові або дияволу? Добру або злу?

Як пізнати себе й опанувати себе людині, котра вже є особистістю, але не знає іншого бога, крім держави? На це запитання в літературі не міг відповісти епік.