вгамувати пристрасті заради державного й приватного спокою за часів Цезаря ще не охопило тих людей, які справді могли б це зробити: митців, філософів, поетів.

Існує думка, що від поразки Августа врятував Меценат. У своєму «гуртку» він зібрав справжніх, найкращих, най-щиріших поетів. І не просто хороших поетів, а ще й однодумців, митців, щиро переконаних в ідеї класичної античності: кожен має служити спільній справі, але служити їй так, як не зміг би служити ніхто інший.

Відтак були з'ясовані три важливі для літератури речі:

1. Принцип суспільного (соціального) замовлення;

2. Значення естетичного ідеалу;

3. Різниця між епічним та ліричним героями. Соціальне замовлення (від лат. societas - суспільство)

цс сукупність вимог, які суспільство прямо або опосередковано висуває до митця та мистецтва.

Прямо - це коли по взагалі суспільство, а держава змушує митця проводити та відстоювати в своїй творчості певні ідеї. У такому випадку взагалі важко говорити про творчість і творчі наслідки. Таке мистецтво якщо й справляє певний вплив на суспільство, то, в усякому разі, неглибокий і нетривалий.

Опосередковано - це коли ініціативу відгукнутися на нагальні потреби суспільства виявляє сам митець, а суспільство допомагає йому ефективно спрямувати та реалізувати художній вплив через різноманітні форми підтримки (такі, як меценатство).

Реалізувати свій відгук на соціальне замовлення література може насамперед через відчуття і втілення актуального естетичного ідеалу (від грец. естетикос -відчутний або здатний відчувати та ідеа - ідея, думка). Під естетичним ідеалом розуміється гармонійна єдність змісту та форми. Він є своєрідною призмою, крізь яку митець відображує дійсність.

«Єдиносутність ідеї з формою така велика у мистецтві, - писав відомий російський критик XIX ст. Віссаріон Вслінський, що ні фальшива ідея не може здійснитися у прекрасній формі, ні прекрасна форма бути вираженням фальшивої ідеї». Ось чому мистецтво надійно захищене від прямого втручання суспільства через державу.

Втілення естетичного ідеалу в мистецькому творі можливе різними шляхами і вимагає від художника правильного вибору змісту й форми його твору. Цій проблемі Горацій присвятив одне зі своїх пізніх послань («До Пізонів»), яке вже за античних часів вивчалося в школах як підручник з літератури під назвою «Мистецтво поезії». Ось одне з ключових місць послання Горація: