Ідеал Просвітництва - ідеал Фауста можна звести до трьох аспектів:

1. Пізнати себе: не абстрактно, а на практиці - тобто до кінця самовиявитися, повністю самореалізуватися.

2. Пізнати світ: усі безодні його премудрості, весь його хаос і всю гармонію, всю його потворність і всю красу.

3. Змінити умови життя людей: повернути людство до гармонії з природою, створити такі умови життя, за яких кожна людина могла б реалізувати свою «справжню» природу (добру, як вважають просвітителі).

Ми вже знаємо, як Фауст пізнав себе у коханні. На цьому завершується перша частина трагедії. У другій частині твору Фауст починає пізнавати світ.

Він пізнає суспільство (двір імператора). Пізнає історію на прикладі її «золотої доби» - античності. Тут він занурюється у світ чистої краси, втраченої гармонії. Тема союзу Фауста з Прекрасною Єленою (Геленою) не вигадана поетом. Він знайшов її в «народній книжці» про Фауста.

До сучасності Фауст повертається з несподіваним дія себе бажанням зануритися у політику, творити історію, воювати й відвойовувати у світу місце для майбутнього «раю на землі». Таке розуміння історії він виніс з її глибин, і тут без допомоги Мефістофеля йому вже не обійтися. Як, до речі, і у запровадженні «раю на землі», тобто в реалізації третього й останнього аспекту свого ідеалу.

«Фауст» - не філософська повість і навряд чи драматична поема (жанр, котрий зазвичай є віршованим філософським діалогом, відкритим змаганням філософських концепцій). Уже перша частина «Фауста», склавшись як ціле, набуває зовсім іншої жанрової визначеності. Щойно образ Гретхен починає окреслюватися як трагічний, твір Гете набуває відчутної спрямованості у бік трагедії індивідуалізму. А далі все більше виявляється жанрова визначеність «Фауста» як трагедії в первісному, античному розумінні жанру, класичним взірцем якого Арістотель, як ми пам'ятаємо, вважав «Царя Едіпа» Софокла. Цей трагізм розгортається в двох напрямках:

1. Трагічно ламаються долі людей, життя яких дотичне до долі головного героя.

2. Урешті-решт виявляється й трагічна життєва помилка самого головного героя.

«Індивідуалістичне прагнення до самоствердження, - пише український гетезнавець Борис Шалагінов. - приводить Фауста до надмірних життєвих домагань і, як результат, - до неодноразового мимовільного, трагічного порушення моральної межі. Відносини з Гретхен закінчилися з вини Фауста трагічно для дівчини; захистити Гелену від покарання Менелая він так і не зміг; життя їхнього з Геленою сина Евфоріона урвалося трагічно».