просвіти» вели щирі в своїх переконаннях люди, то Гете прагнув осягнути перспективи цієї боротьби й ті об'єктивні рамки, якими «сама природа» обмежила людський розум та його спроможність змінити світ.

І не лише природа, але й історія. Саме наприкінці XVIII ст. історія як ніколи наочно нагадала про себе «віку сьому», котрий ставився до неї здебільшого зневажливо.

Поговоримо про ставлення XVIII ст. до історії та про наслідки цього ставлення на прикладі трьох ситуацій. Ситуація перша. Гуллівер розповідає королеві велетнів (буд-денброків) «славну історію Англії». Пригадай (або знайди в романі Свіфта) ставлення королеви до «славної історії».

Як у цьому епізоді виявилося ставлення до історії людства автора роману й раннього Просвітництва в цілому?

Ситуація друга. Більшість авторів Французької енциклопедії (просвітителі-«енциклопедисти», серед яких були Вольтер, Руссо та інші провідні французькі філософи XVIII ст.) погоджуються з тим, що людина, котра від природи є доброю, взагалі не повинна мати історії, бо природа є незмінною. Наявність історії - помилка, аномалія, наслідок неправильної організації суспільства. Треба усунути від управління суспільством так звані «вищі касти», зацікавлені в збереженні існуючого стану речей, надати всім людям рівні права - і цс буде кінець «так званої історії» з її війнами, бунтами, стратами тощо.

Зважаючи на те, що тридцять п'ять томів Французької енциклопедії, в яких послідовно проводиться ця думка, стали найпопу-лярнішими книжками в Європі, спробуй спрогнозувати їхній вплив на суспільство та його реальні, історичні наслідки.

Ситуація третя. 1789 р. розпочалася Велика французька революція, що проголосила «вичитані» у Французькій енциклопедії гасла: «Свобода. Рівність. Братерство». Чим завершилася Велика французька революція?

«Фауст», або Ляльки філософії у театрі життя

1790 р. вийшов друком дивний твір Гете під назвою «Фауст, фрагмент». Так європейські читачі, що пильно стежили за розвитком примхливого генія автора «Страждань молодого Вертера» (а таких було чимало), вперше дізналися про існування задуму його головного твору.

Насправді ж свою трагедію «Фауст» (1773-1831) Гете розпочав майже одночасно з «Вертером», а закінчив майже на схилі свого довгого й плідного життя. В усій світовій літературі навряд чи знайдеться інший твір одного автора, який писався б майже шістдесят років.

Коли Гете було чотири роки, бабуся водила його на лялькову виставу про доктора Фауста, а потім подарувала йому іграшковий ляльковий театр, в якому він сам ставив подібні вистави і який зберігав протягом усього життя. Отже, зваживши на цей