Більше того, ознайомившись з ідеями Християна Вольфа (1679-1754), визнаного глави школи «популярної філософії», та його вчителя (на той час уже покійного) Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646-1716), Вольтер дійшов невтішного висновку, що традиційний філософський раціоналізм об'єктивно служить виправданню зла. А людина, на думку Вольтера, не повинна приймати зло й називати його добром. Зло слід називати злом і активно з ним боротися, навіть якщо природа обдарувала людину най-лагіднішою вдачею.

У цьому з Вольтером погоджувався й знаменитий французький філософ і письменник-просвітитель Жан-Жак Руссо (1712-1778). «Людина від природи є доброю», - заявляв він. Все зло - від неправильно організованого суспільства. Зі злом треба боротися, його можна перемогти - і воно буде переможене, вважав Руссо.

Як «від природи добра» людина може протистояти злу? І чи не від цього протистояння, дотику до зла і сама вона стає злою? Ці запитання саме й зачіпають одне з найглибших протиріч, на яке вийшли у своїх ідейних пошуках філософи західноєвропейського Просвітництва.

«Жив у Вестфалії, в замку пана барона Тундер-тен-тронка, один юнак, якого природа обдарувала найлагіднішою вдачею»¹ - так починається філософська повість Вольтера «Кандід, або Оптимізм» (1759).

Панглос - учитель Кандіда - послідовник ідеї Лейбніца і Вольфа про теодицею (від грец. Теос - Бог і діке - справедливість, право) - «боговиправдання».

У філософському трактаті «Теодицея» (1710) Лейбніц доводив, що світ у цілому і кожна істота зокрема розвиваються власними силами й за власним бажанням. Одначе всі ці сили, істоти та бажання, як добрі, так і злі, створені й обрані Богом таким чином, аби встановити найкращий світовий порядок. Людські страждання, за Лейбніцем, не даремні. Адже, зокрема, й через них у світі встановлюються порядок та гармонія.

Оптимізм Панглоса є пародією на вчення про теодицею:

«Панглос прегарно доводив, що немає чину без причини і що в цьому найкращому з можливих світів замок вельможного пана барона є найкращим із замків. «От уважайте, - говорив він, -носи створено для окулярів, і тому ми носимо окуляри. Ноги, очевидячки, призначено для того, щоб їх узувати, і от ми носимо черевики».

У повісті оптимістові Панглосу протистоїть песиміст Мартен, переконаний у тому, що в світі все погано. Здавалось би, події життя героїв змушують їх погодитися з Мартеном, але у

1  Тут і далі повість Вольтера цитується у перекладі В. Підмогильного.