якого юнак навчався у престижному колежі, а потім, як літературний вундеркінд, був прийнятий у родинах аристократів і навіть при дворі. У попередньому столітті він, можливо, став би геніальним королівським блазнем, але часи змінилися. Маючи не лише гострий розум, талант сатирика, а й незалежну вдачу, молодий Франсуа Марі Аруе неодноразово ображав високих придворних посадовців своїми дотепами. Він був двічі ув'язнений до Бастилії і врешті-решт на три роки висланий до Англії.

« І щуку кинули у річку» - краще не скажеш про заслання до Англії тридцятирічного Франсуа Марі Аруе, який писав під псевдонімом Вольтер (1694-1778). Залишивши Францію придворним нахабою й дотепником, яскравим представником доби рококо Франсуа Марі Аруе, він повернувся філософом, письменником, просвітителем Вольтером.

1740-і роки були часом недовгого примирення Вольтера з владою. Людовік XV призначає його своїм придворним історіографом (за Людовіка XIV цю посаду деякий час обіймав Н. Буало). 1746 р. Вольтера навіть обирають до Французької академії. Після цього молодий прусський король Фрідріх II запрошує його до своєї столиці на посаду особистого секретаря. Пізніше Вольтер листувався з російською імператрицею Катериною II. Причиною такої популярності серед можновладців була розроблена Вольтером теорія «освіченої монархії». Він мріяв про «філософа на троні», що було цілком логічно для просвітителя: якщо добро, порядок і порядність - природні риси людини, то тільки зле правління можновладців заважає всім без винятку людям стати добрими й порядними. Якщо ж правитель буде порядною людиною, тоді і в державі все буде гаразд. Проте кілька років перебування у Пруссії позбавили Вольтера ілюзій щодо «освіченої монархії». Він оселився у Швейцарії - поближче до незалежних видавництв, подалі від монархів, вирішивши, що порядним та освіченим провідником ідей, котрі мають «правити світом», може бути тільки книга.

Зв'язок художньої літератури з філософською та публіцистичною думкою, характерний для Просвітництва в Англії, став міцнішим та цілеспрямованішим у просвітителів Франції. Один із яскравих прикладів - філософські повісті Вольтера, кожна з яких має спростувати якісь філософські теорії попе-