редників і утвердити нову, оригінальну філософську ідею автора. Центральне місце серед його філософських повістей посідає «Кандід, або Оптимізм» - повість про освіту та просвіту, навіяна німецькими враженнями.

Початок доби Просвітництва у Німеччині не випадково збігається з початком правління «друга наук» Фрідріха II (1740), коли між численними німецькими королівствами, герцогствами, графствами й князівствами точилися нескінченні війни. Фрідріх сподівався за допомогою наук перетворити Пруссію на наймогутнішу державу Німеччини, а згодом і Європи (за сорок шість років його правління територія Пруссії збільшилася майже вдвічі). Якщо технічні науки мали забезпечити Пруссії військову перевагу, то суспільні -допомогти Фрідріху перетворити «освічену монархію» на ідеальну казарму. Запорукою перемоги в сучасній війні й торговій конкуренції він вважав європейську освіченість «вищих каст» прусських дворян і навіть бюргерів (тобто буржуа, міщан). Щоправда, в аудиторіях німецьких університетів XVIII ст. парти дворянських дітей ставилися окремо, аби вони менше спілкувалися з дітьми бюргерів. Що ж до простого люду, то йому Фрідріх взагалі боявся давати освіту, адже порядок у країні базується на вірі народу, а знання можуть призвести до сумнівів. У цьому, між іншим, його підтримував Вольтер. «Якби Бога не було, його слід було б вигадати», - говорив він.

Представники так званої «популярної філософії», центром якої став Берлін - столиця Пруссії, вважали, що систематична освіта, навпаки, зміцнює віру людини в те, що в цьому найкращому з можливих світів освічена Пруссія є найкращим із можливих королівств. Вони були переконані, що поширення освіти (звичайно, «дозованої» відповідно до суспільного стану й життєвих завдань її «споживача») сприятиме негайному розв'язанню усіх гострих проблем сучасності. Філософське вчення ці філософи призначали не тільки для вчених, а й для більш-менш широкої читацької аудиторії (звідси й назва - «популярна філософія»). Культ розуму вони поєднували з повагою до християнської віри, котрій намагалися дати «раціональне» тлумачення.

Вітаючи й заохочуючи вітчизняних «популярних філософів», Фрідріх, однак, розумів, що вони не зможуть надати загальноєвропейського блиску його двору й належно обґрунтувати його далекосяжні плани. У мріях цей «новий Александр Македонський» бачив своїм ідеальним вчителем Вольтера. Філософ мав би виправдати «освічену тиранію» та майбутню загальноєвропейську експансію. От тільки Вольтер не був готовий до ролі «нового Арістотеля» при «новому Александрі»...