сьогодні в усьому світі)? Лише одне: вказавши на штучність як самих ситуацій, так і форми оповіді про них у творах Річардсона, спробувати вдатися до більшої природності як форми, так і змісту, адже природність - філософське гасло XVIII ст. Скористатися з цього гасла в літературній боротьбі з Річардсоном спробував Генрі Філдінг (1707-1754). Його роман «Історія Тома Джонса, знайди» вийшов друком за рік після «Кларісси Гарлоу».

Том Джоне - пародія Кларісси, так би мовити, «Кларісса в штанях». Свої романи Філдінг називав «комічними епопеями», причому основного комічного ефекту досягав за рахунок елементарного прийому: жертвою спокуси та інтриг замість дівчини (як це було у Річардсона) стає юнак. А оскільки жертва - юнак, то рятівницею виступає дівчина, що його кохає.

Що ж до форми, то Філдінг першим з англійських романістів зруйнував старанно створювану від Дефо та Свіфта і аж до Річардсона ілюзію документальності та сміливо ввів до роману оповідача - власне, себе самого. Оповідач бере на себе відповідальність за те, про що розповідає. Він щедро ділиться з читачем своїми поглядами на життя героїв та життя взагалі. Він не приховує свого ставлення до героїв, зокрема м'якої іронії, з якою ставиться до простого, щирого, але обмеженого Тома Джонса, та захоплення його нареченою Софією Вестерн.

Прозорі, промовисті імена героїв - одна з характерних рис літератури XVIII ст. Софія Вестерн - «мудрість західна». В образі цієї тендітної, але мужньої дівчини втілено найкращі риси представниці західної цивілізації (майже так само, як в образі Робінзона Крузо у романі Дефо втілено найкращі риси її представника).

Яка ж вона, англійка XVIII ст.? «Незважаючи на безліч чарівних прийомів, до яких часом вдаються леді, аби при всякій маленькій нагоді показати, які вони боязкі (для цього існує майже стільки засобів, скільки їх має протилежна стать, аби доводити протилежне), - звичайно ж, жінці не лише до певної міри притаманна мужність, але та мужність їй конче потрібна, аби виконати свій обов'язок» (Переклад В. Звиняцьковського). У цій довгій фразі, характерній для прози своєї доби, Філдінг пе лише дав психологічну характеристику свого ідеалу - Софії Вестерн, а й висунув нові вимоги до ролі жінки, які його читачки залюбки прийняли. По суті він не заперечував ідеал Річардсона, а лише розвивав його.

Філдінг полемізує з Річардсоном не з приводу того, чи потрібно жінці бути мужньою, він порушує лише питання вимушеного чи природного характеру цієї жіночої риси. Парадоксальна, трохи іронічна думка Філдінга полягає у тому, що не тільки чоловік має свій обов'язок перед жінкою, а й вона перед ним. Аж до обов'язку правильного, самостійного і попри