Третій, негативний, досвід літературної освіти українця Гоголя полягає в тому, що така освіта, аби сформувати активне, позитивне ставлення до життя, обов'язково має доповнюватися свідомим, об'єктивним ставленням до національної історії. Без надмірної ідеалізації, аби потім не спіткало надмірне розчарування.

Втім, не забудьмо, що Гоголь жив за доби романтизму, коли не існувало навіть і самого слова «реалізм», а поодинокі прояви нового художнього напряму тільки-но починали з'являтися у творчості Пушкіна, Стендаля, Бальзака. «Миргород» на цьому тлі виглядає як типово романтичний твір, головним героєм якого є таємнича душа України або таємнича душа українця, а сюжетом - історія України як арена боротьби цілком абстрактного добра з цілком абстрактним злом. Тому у пертій частині «Миргорода» («Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба») показано світлий бік національної душі, а у другій («Вій», «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Ники-форовичем») - її темні вияви.

Не забув Гоголь і про образи Росії та Петербурга. Тут саме виявилася цікава особливість його творчості: у Петербурзі йому добре писалося про Україну. Проте щойно він приїздив у відпустку до рідного краю, як з-під його пера виходили твори у відкритому Пушкіним жанрі побутово-символічної петербурзької повісті.

Мертві душі

1835 р. був часом розквіту і кульмінації творчості Гоголя. Цього року вийшов друком не лише «Миргород», а й «Арабески» - книжка, до якої, крім статей, в котрих письменник висловлював свої погляди на історію та географію, на архітектуру та фольклор, увійшли три його петербурзькі повісті: «Невський проспект», «Портрет» і «Нотатки божевільного». Того ж таки року Гоголь розпочав роботу над «ще однією повістю» (як йому тоді здавалося) - «Мертвими душами», а також написав комедію «Ревізор». І, нарешті, 1836 р. Пушкін у своєму журналі «Современник» надрукував написану 1835 р. повість Гоголя «Ніс», з такою приміткою:

«М.В. Гоголь довго не погоджувався друкувати цей жарт, та ми знайшли в ньому так багато несподіваного, фантастичного, веселого, оригінального, що умовили його дозволити нам поділитися з публікою задоволенням, що надав нам його рукопис».

Пушкін і надалі чекав від Гоголя «багато несподіваного, фантастичного, веселого, оригінального»... Не випадково серед численних сюжетів, що їх 1835 р. опрацьовував Гоголь, було принаймні два таких, що їх запропонував сам Пушкін,

341