Царським Селом, про тріумфальну арку, що її Кочубей звів на честь гостювання у Диканьці імператора... Це вже потім, обтя-жені комплексом меншовартості, забувши історію полтавського села, українці почали сміятися з самих себе, гадаючи, що й Гоголь робив те ж саме. «Та де там дім?.. Та який там сад?.. Та чи й братися йому до петербурзького?..» Нічого такого не мав на увазі пасічник Рудий Панько. Ніякого гумору.

Передмовою до «Вечорів...» Гоголь остаточно утверджує право теми України на винятковий інтерес читацького загалу і образ України як такий, в якому, за всіма романтичними канонами, минуле зустрічається з майбутнім і вказує на провідні тенденції сучасності.

Такими були перші висновки і перші підсумки літературної освіти українця Гоголя: знаючись на літературних традиціях та на всіх підводних течіях сучасного літературного процесу, можна і слід зробити так, аби світ зацікавився твоїм краєм і тобою.

Романтизм навиворіт

Отже, Гоголь скористався зі свого, а також Пушкіна і Плетньова знання «підводних течій». А от для чого все це було потрібно Пушкіну та Плетньову?

Звичайно, можна послатися на «особливі відносини» Пушкіна з царем, що нібито давали поетові шанс зміцнити свій статус при дворі, і спробувати тлумачити використання ним юного земляка Кочубея як буденну роботу з підкріплення цього статусу. Іншими словами, перший поет у такий спосіб намагається налагодити «особливі відносини» і з першим міністром... Однак чи не надто вже складно? А головне, аж ніяк не схоже на Пушкіна, який уславився своїм умінням псувати стосунки замість налагоджувати їх...

Гадаю, варто повірити Кулішеві, який чітко вказував, що бажання пушкінської літературної «партії» сховати юного Гоголя у Кочубеєвій Диканьці, як у міцній фортеці, було не метою, а лише засобом захистити його від згубних атак інших «партій». Метою ж був сам Гоголь, його літературний талант і ті надії, які Пушкін та його видавець пов'язували з розвитком прози нового типу. Така проза мусить відкрито сперечатися з поезією, що монополізувала право на зображення дійсності, хоч насправді може лише створювати поетичні міфи. Ось чому завзяття Рудого Панька, з яким він накинувся на Пушкіна за «неправильний» пейзаж української ночі, у самого Пушкіна викликало лише захоплення.

Гоголь, здавалося, був першим, хто дійсно зрозумів, чого перший ноет Росії очікує від сучасної літератури. Пушкін наполегливо радить Гоголю від українських легенд і казок «Вечорів...» поступово переходити до написання історичної прози

336