про Україну, до створення її історичного образу. Навчившись так точно і просто розповідати історію людини (без прикрас, без «моралі», самі лише факти), як це робить Рудий Панько, час уже так само точно і просто розповісти й історію Росії та України.

Ще 1830 р. Пушкін клопотався про дозвіл відвідати Полтавщину, аби виправити помилки «Полтави» і поетичний міф спробувати перетворити на справжню історію. Тепер він може доручити це Гоголю і їхати на схід Європейської Росії вивчати історію повстання Пугачова.

1833 р., повертаючись з краю «пугачовщини», Пушкін їде до Болдіна, щоб у сільській тиші другої болдінської осені опрацювати зібраний матеріал. Однак спогади про Петербург, його історичний, символічний образ, що на відстані постає надзвичайно чітко та рельєфно, не дає спокою. Починається петербурзька повість, а виходить поема, «Мідний вершник», що, проте, так і залишається з підзаголовком «петербурзька повість».

А в Петербурзі, знаючи всі плани й сподівання, з якими Пушкін від'їжджав на Схід, його нетерпляче чекав Гоголь. Коли наприкінці тієї осені автор ще не завершеного «Мідного вершника» нарешті з'явився у столиці, одним із перших його відвідувачів і слухачів щойно написаної «петербурзької повісті» був саме Гоголь.

Пушкін завжди дивував Гоголя, але цей твір, почутий в авторському виконанні, здивував його найбільше. Усі плани -шкереберть. Росія - як ніколи чужа й ворожа. Вона, ніби Мідний Вершник, женеться за Гоголем. А сам він - хіба ж не Євгеній, принаймні наполовину? Як той відмовився від свого «колись славного» прізвища, так і він наполовину відмовився від гучного батьківського прізвища Гоголь-Яновський, відкинувши Яновський, аби «поляків не нагадувало». Поляків у Росії не любили: нація, щойно поневолена імперією, не скорившись, вибухала численними повстаннями.

Похмурої осінньої ночі Гоголь йшов петербурзькими вулицями під враженням щойно почутого пушкінського твору.

Дев'ять років тому ці вулиці заливала повінь. Он на тому кам'яному леві сидів безпорадний Євгеній... Він мав «славне» прізвище... А хіба ж мало українців, земляків Гоголя, із славними козацькими прізвищами сьогодні шукають у Петербурзі (як шукає і сам Гоголь) свого ницого чиновницького, міщанського щастя... Такий «хохол» так само, як пушкінський Євгеній,

Живе в Коломні. десь там служить. Мина вельможних і не тужить Ні по схороненій рідні. Ні по забутій давнині.

(Переклад М. Рильського)