Те, що вій мав при цьому на увазі, пізніше (у 1850-і роки у Франції) отримало назву «реалізм». Саме Бєлінський ще за життя Лєрмонтова започаткував сприйняття його останніх творів у рамках і термінах своєї теорії (по суті - теорії реалізму).

У статті «Вірші М. Лєрмонтова» (1841) Бєлінський твердив, що основна цінність творчості гіоета полягає в тому, що у своїх віршах він відтворює психологічний стан усіх своїх сучасників. Взагалі, за Бєлінським, головна функція літератури полягає у творенні художніх типів: «Кожна особа в художньому творі, - зазначено в статті, - є представником безкінечної множини осіб певного роду».

У своїй подальшій теоретичній творчості Бєлінський розрізняв типи загальнолюдські (як ти пам'ятаєш, виявляти їх особливо любили класицисти), типи національні (так, наприклад, героїв «Марусі» Г. Квітки-Основ'яненка Бєлінський оцінював як типових українців) і типи соціально-історичні. Як приклад одного із соціально-історичних типів він по суті й розглядав образ Печоріна у своїй статті «"Герой нашого часу", твір М. Лєрмонтова» (1840).

Ця стаття створила підґрунтя реалістичного тлумачення образів «російських байроністів». Пізніше критик і письменник Олександр Герцен (1812-1870) назвав Печоріна «молодшим братом Онєгіна», а надалі в реалістичній російській критиці 50-60-х років XIX ст. з'явився термін «зайві люди».

Відкриваючись образами Онєгіна й Печоріна (або їхнього попередника Чацького - головного героя комедії Олександра Гри-боєдова «Лихо з розуму», 1825 р. написаної на сюжет «Мізантропа» Мольєра, але на сучасному авторові російському матеріалі), «галерея зайвих людей» продовжувалася образами російських реалістичних романів другої половини XIX ст. Чому ж усі ці розумні люди виявилися в Росії «зайвими»? Чому їхній розум не приніс нічого, крім лиха їм самим і всім оточуючим? Критики, починаючи з Бєлінського, в усьому звинувачували суспільство...

Спробуймо розібратися у відносинах розумної людини та суспільства.

1. Яких зусиль доклав Євгеній Онєгін для поліпшення сучасного йому суспільства?

2. Яке ставлення до суспільства висловлює Григорій Печорін наприкінці повісті «Тамань»? Чим виправдовує він таке ставлення?

3. Які суспільні шляхи, відкриті для Онєгіна - людини покоління Пушкіна, закрито для Печоріна - людини покоління Лєрмонтова?

4. » Чому історія Росії не сприяла формуванню у нації поваги до «дуже розумних»? Чи сприяла цьому історія України? Відповідь обґрунтуй літературними або історичними прикладами.

5. Чи можна назвати людину розумною, якщо наслідком того, що вона вважає своїм розумом, є саме тільки лихо для неї самої та усіх оточуючих? Відповідь обґрунтуй літературними або життєвими прикладами.