спадало; велике, велике вам спасибі, що пояснили», - щиро, без будь-якої іронії, говорить пан Журден учителю філософії. Це вже якась пародія на філософський раціоналізм - «говорю прозою - отже, існую»... Та чи багато користі чесному міщанинові від такого знання?

Класицисти, раціоналісти та інші сучасні Мольєру «вчителі філософії» не були в захопленні від пародійних «відкриттів» пана Журдена. У «вченні» про те, що « все, що не проза, то є вірші, а що не вірші, то є проза», сучасні «арістотелі» впізнавали власні праці. І не дивно, що й ця комедія Мольєра не сподобалася Н. Буало (хоч особисто він і не заслуговував на порівняння з учителем філософії з цієї комедії). В останніх комедіях Мольєра класицизм, так само, як і раціоналізм, доходив «останньої межі», за якою вичерпувалися його пізнавальні можливості.

У фіналі твору Журден не може прокинутися від свого важкого «сну», не розуміє, що, поки він «марив», життя склалося всупереч його божевільним мріям. І в тому, як воно реально склалося, було об'єктивне благо для Журдена. Справді, хіба погано, що він не зрадив власної дружини з якоюсь маркізою, а його дочка вийшла заміж не за якогось маркіза, а за чесного, порядного Клеонта? Мольєр і тут не погрішив проти класичного визначення жанру: «Комедія - це перехід від нещастя до щастя». От тільки на прем'єрі в замку Шамбор пан Журден так і не дочекався оплесків за своє « міщанське щастя ¦. Людовік бо сидів незворушно, а як закрилася завіса, мовчки вийшов із зали з виглядом заклопотаної людини, що випадково задивилася ня нікчемну вуличну сценку...

Протягом п'яти днів після прем'єри свого «Міщанина» Мольєр не виходив зі своєї кімнати й нікого не приймав. Тільки один із вірних друзів-акторів навідував його і чесно розповідав невтішні новини: весь двір переконаний, що нова комедія нічого не варта і що то був провал, абсолютний, остаточний провал Мольєра.

На шостий день заздалегідь була призначена друга вистава. Глядачі зібралися ті ж самі. Ніхто не знав, яких неймовірних зусиль коштувало Мольсрові і цього разу бездоганне виконання ролі Журдена. Він був справжнім актором... А король знову був незворушний. Аж ось і другу виставу закінчено...

«Я нічого не сказав вам про вашу п'єсу після прем'єри, -раптом звернувся до Мольєра Людовік. - Мені здавалося, що я був зачарований тільки тим, як її поставлено. Справді, Мольєре, з усього, що ви створили, досі ніщо не давало мені такої втіхи, і сама п'єса ваша - чудова».

Придворні вишикувалися у чергу до Мольєра. Кожний з них заявляв, що «завжди був палким прихильником» мистецтва комедіографа і «завжди знав», що його нова комедія - найкраще з усього, чим багатий цей жанр...