2. Чи додержується автор цієї комедії «чистоти жанру«?

3. Чи правильно тлумачиться «античний взірець»?

У своїй комедії-балеті Мольєр старанно намагався дотримуватися усіх правил класицизму й чесно співпрацювати з Люллі, який, слід зауважити, показав себе на славу (як, до речі, й королівська балетна трупа у повному складі).

Важливе «політичне замовлення» Людовіка було виконане. От тільки до чого тут турки?..

Оскільки Журденові абсолютно байдуже, який саме «шляхетний титул» отримати, він погоджується навіть на неіснуючий «турецький» титул «мамамуші». Тоді саме й відбувається фарсовий розіграш - знущання з Журдена, який вірить, ніби справді виконує складний «турецький» обряд. Балетна «турецька церемонія», представлена у фарсовому дусі, аби «король-сонце» міг досхочу насолодитися витонченою помстою султанові та його нахабі-послу.

Звичайно, як кожна ініціація, обряд «посвячення у мамамуші» вимагав певної підготовки: щоб бути шляхетним, треба бути розумним. Пан Журден погоджується з цим так само, як герой комедії Арістофана «Хмари» погоджувався з тим, що треба бути розумним, аби виграти судовий процес.

Аж тут, зрештою, розходяться хмари, і на тлі ясних обріїв комедії з'являється справжній об'єкт сміху. З'ясовується, що у Мольєра, так само, як і в Арістофана, справжнім об'єктом сміху є сам розум, сучасна «картина світу» (точніше - претензія сучасної філософії її відтворити), а зовсім не «старий дурень», який хоче бути розумнішим.

Журден справді зворушливий у своєму бажанні стати кращим, шляхетнішим, зрештою, розумнішим. «Як добре, коли дечого навчишся!» - захоплено вигукує він. І справді - добре. Погано тільки те, що сучасний «розум», сучасна філософія, сучасна освіта нічого не можуть йому запропонувати...

1. Як ти розумієш слово «освіта» й словосполучення «справжня освіта»? Для чого вона потрібна?

2. Чи треба здобувати або продовжувати освіту людині, яка має мільйон луїдорів (євро, доларів тощо)? Для чого?

3. Чи щирий пан Журден у своєму бажанні бути освіченим? Для чого це йому потрібно?

Звичайно, Журден - зовсім не такий дурень, за якого його мають усі персонажі комедії, і вже зовсім не такий старий дурень, аби пояснювати його вчинки поважним віком (йому лише трохи за сорок). До того ж вікові особливості, як, власне, й проста дурість - не предмет комедії. Не забудьмо: «смішне є певною помилкою», а «помилки - бодай в літературі - прекрасніші за всяку правоту!». Отже, Журден по-своєму пре-