Душа, якій сам Бог був за тюрму. Не заніміє, скута зимним жахом; Мій мозок, серце, зір, що краяв тьму, -

Усе, що смерть зітне єдиним махом. Чуття не втратить, ляже в твердь німу Закоханим, хоч і безмовним, прахом.

(Переклад М. Москаленка)

Прочитавши сонет Кеведо, спробуй зрозуміти його непрості зміст і форму, виходячи з тих жанрових очікувань, що пов'язані із сонетом як провідним жанром не лише ренесансної, а й барокової лірики.

1. До якого з двох відомих тобі різновидів сонета тяжіє ця поезія: до італійського («петрарківського») чи англійського («шекспірівського»)?

2. Яка основна тема сформульована у заспіві сонета Кеведо? Спробуй коротко сформулювати її письмово.

3. Який рядок, за правилами сонетної композиції, мас бути кульмінаційним? Як заглиблене бачення конфліктності й парадоксальності буття, властиве мистецтву бароко, відбилося у кульмінації сонета Кеведо?

4. Що називається сонетним виспівом? Як у виспіві сонета Кеведо відбувається завершення розвитку ліричного сюжету від кульмінації до розв'язки? Спробуй письмово простежити завершення розвитку ліричного сюжету у вигляді продовження своєї відповіді на друге запитання.

5. Чи можна метафору у розв'язці наведеного сонета вважати оксюморонічною? парадоксальною? Відповідь доведи.

6. Сучасники Кеведо вірили в безсмертя душі. Зважаючи на те. що змістом розв'язки сонета має бути нова, оригінальна, навіть парадоксальна думка, спробуй здогадатися, безсмертя чого саме утверджується у розв'язці поезії Кеведо?

7. Що спільного у змісті й формі сонета Кеведо та картини Ж. де Латура «Святий Себастьян та Свята Ірина»?

Не лише живопис та музика, романи й вірші утверджували цінність і безсмертя почуття протягом всієї барокової доби. Європеєць XVII ст. відчував також потребу колективного переживання. Потребу в театрі.

Про існування такої потреби свідчить приклад шекспірів-ської Англії кінця XVI - початку XVII ст. Так само і в Іспанії, за словами російського філолога-іспаніста Георгія Степанова, « XVII століття - це доба, що насамперед характеризується розквітом драматургії, зумовленим досі небувалим піднесенням народної самосвідомості».

Педро Кальдерон де ла Барка Кнао де ла Барреда-і-Ріаньо (1600-1681) - провідний драматург іспанського бароко. Як і Кеведо, Кальдерон прожив бурхливе життя. Він воював, закохувався, бився на дуелях, був під судом і, врешті-решт, 1651 р. прийняв духовний сан.