сально переросла не н ненависть, а у найвищу любов. Любов-агапе до образу найвищої досконалості людської - Офелії, по вінця наповнивши серця Гамлета й Лаерта, з'єднала їх одне з одним. їх обох було використано у диявольській грі, але помираючи, вони вибачили одне одному всі взаємні провини. Смерть не залишила «перепон для шлюбу правдивих душ і серць».

Чергова підлота Клавдія стає останньою. Формально -Гамлет, нарешті, помстився. Злочинців, що вбили батька й вкрали трон, - покарано. Та хіба він доклав до цього спеціальних зусиль? Хіба він не йшов весь час зовсім в іншому напрямку - напрямку власного індивідуального розвитку, який ми мали змогу простежити за його монологами?

Ренесансна людина, ставши у центрі Всесвіту, тим самим мимохіть взяла на себе й усю повноту відповідальності.

«Звихнувся час наш. Мій талане клятий, // Що я той вивих мушу направляти!» - скаржиться на свою долю принц Гамлет наприкінці першого акту. «Чи ж вдалося йому виконати свій обов'язок, "направити вивих"?» - хочеться запитати у фіналі трагедії. Тим більше, що є в кого, адже не просто прибрати трупи прийшов Фортинбрас. Л втім, когось і просто прибрати, Гамлета ж «підняти над усіма».

За що ж принцові така честь? За те, що таки помстився? Однак що до того Фортинбрасові, чужому державцю? Вочевидь, в його особі ми маємо першого глядача і першого цінителя довершеного образу Гамлета - ренесансної людини, що сама себе створила...

Шукаючи «шекспірівських висновків», ще раз повернемося до «шекспірівського питання». Воно виникло саме тому, що читачі не могли собі уявити людину з біографією Вільяма Шекспіра, «простого актора», на місці Гамлета, аристократа й державця.

Поставимо запитання парадоксально (у дусі Ренесансу): а чому, власне, Шекспір мав бути «на місці Гамлета»? Його роль - це роль Першого актора. Його доля - виявляти справжній мотив справжньої людської пристрасті через «вигадку», побиваючись за Гекубою, котра йому «ніщо». Його робота - це «спектакль у спектаклі».

Справді, якщо життя - театр, то театр - «спектакль у спектаклі». Пригадаймо, однак, сюжет трагедії: хіба ж не «спектакль у спектаклі», зрештою, все розставив на свої місця?

Контрольні запитання та завдання

1. Схарактеризуй іронію як троп і як вид комічного. Кого з письменників доби Відродження можна зрозуміти «з точністю до навпаки», якщо не враховувати його іронії? Наведи приклади цитат, які поза іронічним контекстом легко зрозуміти неправильно.

200