Свої триста шістдесят шість сонетів Петрарка, як і Данте, присвятив реальній жінці (Jlaypa - ім'я його обраниці), котра в середині XIV ст. померла під час пошесті чуми (так само, як Беатріче наприкінці XIII ст.). На цьому збіги «Канцоньєре» з «Новим життям», власне, й закінчуються. Адже Петрарка, на відміну від Данте, знімає «проблему кохання» з порядку денного. Він не вірить у наявність суперечностей між «високим» та «низьким», «небесним» та «земним» коханням, рішуче проголошуючи, що кохання може бути тільки земним.

Лаура, щоправда, не відповіла на «земне» кохання поета і, на його думку, вчинила правильно, адже була заміжньою жінкою. Таким чином, проблема можливої «гріховності» кохання не зникає, просто гуманіст Петрарка вірить у спроможність людини побороти своє почуття. Якщо Дантові Франческа та Паоло, вражені новизною цього почуття, були »до злого не готові», то новочасні люди, на думку гуманіста, готові до всього і здатні самостійно впоратися з »небажаними наслідками» земного кохання. Однак тут немає бажаного »відродження античності»: замість щирої пристрасті Катулла - радше куртуазне кохання, що не зобов'язує ні до чого, крім складання віршів.

Петрарка стверджує самодостатність людського почуття. Воно не залежить ні від чого, навіть від ставлення самого «предмета» почуття, - коли любиш, наприклад, природу, не думаєш, чи любить вона тебе. Для Петрарки Лаура - та ж сама природа, не випадково він так часто грає на співзвучності її імені то з лавром (lauro), то з вітерцем (l'aura). Лаура, лавр, вітерець - красиві й самодостатні. Отже, самодостатньою є й краса земного почуття. І лише вона може бути темою поезії. І тільки тому самодостатньою є й сама поезія.

Отже, у «Канцоньєре» годі шукати прозових коментарів (таких, як у «Новому житті») або якоїсь сюжетної послідовності в розміщенні сонетів. їх лише суто умовно поєднано у два ліричних цикли: «На життя мадонни Лаури» та «На смерть мадонни Лаури».

Кожна поезія «Канцоньєре» має свій окремий ліричний сюжет. У запровадженні й розробці ліричного сюжету полягає художнє новаторство Петрарки, він є творцем сучасної психологічної лірики, повноцінного ліричного героя, який не лише не приховує суперечностей своєї душі, а й не шукає підказок (чи то «збоку», чи то «знизу», чи то навіть і «згори») щодо їх розв'язання.

Та й чи справді він прагне розв'язання? Данте як ліро-епічний герой власної «Комедії» мало не божеволів від суперечностей буття та кохання. Натомість ліричний герой Петрарки кохається у них і, здається, вже не може жити без них.