«Як дні ж свята скінчилися були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі залишився, а Йосип та мати Його не знали того. Вони думали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й почали шукати Його поміж родичами та знайомими. Але, не знайшовши, повернулися до Єрусалима, та й шукали Його.

І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розуму Його та відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього:

- Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе...

А Він їм відказав:

- Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?

Та не зрозуміли вони того слова, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув до Назарета, і був їм слухняний. Л мати Його зберігала оці всі слова в своїм серці».

Так розповідалося про цю подію в книжці, написаній наприкінці І століття нашої ери. Нашої, бо відрахунок років почали вести від дня народження того хлопчика, який уже дванадцяти років називав Бога Своїм Отцем.

Те, що дванадцятирічна дитина у головному храмі юдаїзму не лише слухала та розпитувала найкращих юдейських учителів - равві, а й дивувала їх своїм розумом, не було чимось надзвичайним. Адже саме такий спосіб спілкування учнів з учителями при обговоренні єдиного, що вивчали юдеї - Закону Божого, вважався цілком нормальним, а обдаровані учні серед синів Ізраїлевих часто траплялися в усі часи. У себе в Назареті юний Ісус, навчаючись разом з іншими хлопчиками в місцевому храмі, робив, власне, те ж саме. А у вільний від навчання час засвоював від Йосипа навички теслювання, які його надалі й годували.

Тим часом у Римі, імперській столиці, місцеві юнаки також вивчали свої науки і готувалися до своєї суто римської справи: «...у мирі тримати народи, // Милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих».

За допомогою творів Вергілія, щойно включених до шкільної програми, римські юнаки виховувалися на високому суспільному ідеалі римської доблесті, патріотичного служіння імперії. Вони також вивчали закон, який їхні вчителі розуміли як складну юридичну систему - римське право. Бог, правда були тут ні до чого. «Правд» було багато, в кожного з філософів -своя, і відомості про «правди» вивчалися у факультативному курсі грецької риторики й філософії. Подальша кар'єра римського юнака залежала від знання основних наук, а головне -від правильного їх застосування на практиці.